Під функціями держави розуміють основні напрямки діяльності, що характеризують її призначення у суспільстві. У функціях держави виражається її сутність та реальна роль, яку держава відіграє у вирішенні основних питань суспільного життя.
Отже, функціям сучасної держави характерні такі ознаки:
вони є соціально значущими напрямками її внутрішньої або зовнішньої діяльності; у функціях держави знаходить своє вираження і конкретизацію її історична сутність і соціальне призначення; функції держави мають чітко визначений предмет, що означає їх постійний характер на довгому періоді існування держави; реалізація функцій держави здійснюється притаманними їм методами і в притаманних їм формах залежно від змісту окремих функцій, конкретики завдань, які вирішуються державою на певних етапах розвитку суспільства; у функціях держави проявляються та об’єктивізуються притаманні їм особливості й закономірності розвитку, динаміка соціально-економічних, політичних і духовних перетворень у житті суспільства.Так, М.Н. Марченко до основних функцій сучасної держави відносить:
політичні – напрями діяльності держави (її органів) пов’язані із створенням умов для формування і функціонування державної влади на засадах демократії; соціальні – створення належних умов для реалізації громадянам права на працю, на достатній життєвий рівень, на охорону здоров’я, на пенсійне забезпечення тощо; економічні – це такі напрями діяльності держави (її органів) пов’язані з впливом на сферу економічних відносин шляхом створення сприятливих умов для сучасного виробництва, підтримки і сприяння розвитку всіх форм власності тощо; оподаткування та фінансового контролю – запровадження і забезпечення функціонування системи оподаткування і контролю за законністю прибутків індивідів та організацій, а також і за використанням податків; екологічна – охорона і забезпечення раціонального використання природних ресурсів; забезпечення екологічної безпеки суспільства; культурна – забезпечення консолідації нації, формування загальної для всієї країни культури і водночас сприяння розвитку культури всіх народів, що проживають на території держави; заохочення науки, освіти; охорона культурної спадщини;правоохоронна – контроль за неухильним дотриманням конституції та законів, встановлення і притягнення до юридичної відповідальності винних у їх порушеннях; забезпечення реалізації і захисту прав та свобод людини й громадянина – створення найсприятливіших умов для реалізації суб’єктивних прав і свобод, а також ефективних засобів їх охорони, захисту і поновлення; неосновні (додаткові, похідні). Неосновні функції держави є складовими елементами основних функцій, але самі собою не розкривають сутності держави. Вони мають супроводжувальний, допоміжний або обслуговуючий характер (наприклад, функція оподаткування та фінансового контролю щодо економічної та соціальної функції держави). Необхідно зазначити, що поняття "основні функції” та "неосновні функції” є певною мірою умовними, що допомагають виділити із всієї сукупності функцій держави такі, що є більш або менш широкими за своїм обсягом.Отже, неосновні функції являють собою напрями діяльності держави з виконання її завдань у визначеній, вузькій сфері суспільних відносин. Їх здійснення забезпечується відповідною діяльністю окремих ланок державного апарату, а не державою в цілому;
залежно від часу реалізації або від тривалості у часі функції держави поділяються на:
постійні (напр. наповнення Державного бюджету); тимчасові (напр. Державна цільова програма підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу);Відповідно до принципу розподілу влади:
- законодавчі;
- виконавчі;
- судові;
- контрольно-наглядові.
Радянський Союз був тоталітарною державою, де члени Комуністичної партії займали всі ключові позиції в інститутах держави та інших організаціях . Громадянські і політичні права були суттєво обмежені, а все населення було мобілізовано на підтримку державної ідеології та політики. Незалежна політична діяльність не була допущена, в тому числі залучення людей з вільними профспілками, приватними корпораціями, несанкціонованими церквами чи опозиційними політичними партіями. Проголошена державна відданість марксизму-ленінізму обмежувала усі права громадян на приватну власність. Проте, ця ситуація, як відзначали радянські правозахисники 1960-х років, прямо суперечила формальним положенням Конституції 1936 року аж до кінця 1970-х років. Конституція гарантувала, зокрема, право на свободу зборів і асоціацій.
