Столипінська земельна реформа (1906–1917) - вжита російським урядом, щоб селяни мали можливість володіти землею індивідуально. Її метою було заохочення працьовитих селян придбати власну землю, і в кінцевому рахунку створити клас процвітаючих, консервативних, дрібних фермерів, який би стабілізував вплив у сільській місцевості та підтримував би самодержавство.
Відсутність економічного успіху в сільському господарстві після емансипації 1861 року, а також жорстокі селянські повстання, що відбулися під час Революції 1905 р., підказували необхідність відмовитися від общинного землеволодіння та замінити його на індивідуальну власність на землю. 22 листопада (9 листопада за старим стилем) 1906 року, поки Дума (формальний законодавчий орган) не засідала, прем'єр-міністр Петро Аркадійович Столипін видав указ, який дозволив кожному селянському господарству вимагати індивідуального права власності на свою землю та вихід з комуни. Домогосподарство також може вимагати, щоб комуна надала йому консолідовану ділянку, еквівалентну розсіяним смугам, які вона обробляла. Крім того, указ скасував спільну власність домогосподарств і зробив голову кожного домогосподарства єдиним власником майна
Реформа мала лише помірний успіх. До кінця 1916 р. не більше 20 відсотків селянських дворів мали право власності на свою землю, хоча менше (приблизно 10 відсотків) отримало консолідовані наділи. Реформа не перетворила селянство на опору підтримки, необхідну самодержавству. І протягом 1917 року селяни повсюдно брали участь у революціях, заволодівши майном, яке належало столипінським фермерам.
