Восени в парку дуже красиво. Акуратними рядами стоять високі дерева, а листя на них потихеньку стають жовтими, багряними, коричневими. Потім вони засохнуть і впадуть на землю. І коли ми будемо гуляти по осінньому парку, опале листя будуть шарудіти під нашими ногами.
Трава під деревами теж засихає. А на клумбах зацвітають осінні квіти - айстри, дубки, хризантеми. Вони будуть радувати нас до перших морозів. Ми часто фотографуємося в осінньому парку, тому що навколо багато красивих квітів і дерев.
Парк восени тихий і пустельний. Уже не чути веселого щебету птахів, вони не стрибають біля лавочок, і ми не годуємо їх хлібними крихтами. Люди намагаються не сидіти на місці, тому що прохолодно, а гуляють по алеях. Мені подобається кататися на велосипеді або грати в м'яч в парку восени.
Коли я був маленьким, то завжди мріяв скоріше вирости. Мені здавалося, у дорослих життя набагато цікавіше – вони можуть піти, куди схочуть, вміють користуватися складними пристроями та керувати автомобілем, можуть самі обирати одяг та не спати після обіду… А батьки тільки посміхалися та казали не поспішати, і що вони віддали би багато, аби знову стати дітьми.
Зараз ми вже підлітки, тому можемо спробувати зрозуміти, що то за пора життя – дитинство. Це світлий безтурботний час, коли щохвилини відкриваєш для себе щось нове, а поруч з тобою люблячі люди, завжди готові до Мати вчить читати по книжках з великими картинками, тато намагається пояснити, що й як працює. Дідусь із бабусею завжди раді нашим візитам. Вони ще молоді й енергійні. Бабуся готує смакоту як на хату гостей та сподівається, що все це з'їм я один. Дідусь проводить екскурсії по саду, який здавався мені величезним.
Перший домашній улюбленець – кіт Мурзик. Перші друзі – сусідські діти, хлопці й дівчата різного віку. Перші сварки та розуміння, що люди бувають різні, дехто легко може образити.
Дитинство накладає відбиток на все життя людини, бо саме в цей період формуються основні риси характеру та світобачення, здібності та таланти. Я знаю декілька підлітків з нещасливих сімей, так їм і досі важко спілкуватися з іншими та досягати успіхів у навчанні.
Я вдячний своїм батькам за те, що моє дитинство було щасливим. Я не був розпещеною дитиною, проте мав усе необхідне, а головне – їхню турботу та увагу. Я б хотів, щоб теплі почуття, які викликають дитячі спогади, допомагали нам долати труднощі дорослого життя.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
