Будь ласка до іть! С.р.
10. 20. 2022 Самостійна робота

1.Виписати з поданого тексту прикметники. Визначити розряд(відносний, якісний, присвійний), групу (тверда, м’яка).
Небо, чисте та безхмарне, починало сіріти. Праворуч від шляху, на темному просторі, виразно зазначилася чорна купа великого лісу, а просто неї в полі – високе самотнє дерево.
Це той дуб над ярком. Він усе більше та більше визначався, а темний простір ставав усе менше та менше чорним. Ще згодом – і якесь сіро-сріблясте світло мов почало наливатися в темряву (За Б. Грінченком).

2 Випишіть тільки словосполучення, у яких прикметники мають присвійне значення.
Галинчина книга, радісна усмішка, літній дощ, Антонів портфель, ясен місяць, старанний учень, дощова погода, мамина хустка, Андріїв зошит, ведмежа послуга, орлиний зір, заячий характер, Лідина вишиванка, лебедина вірність, золоті руки, Іванів син, вовчий апетит, лисяча натура, Ярославів підручник, собачий холод, відомий поет, золотий ланцюжок.
Ключ
З перших букв прочитаєте назву поеми Т. Шеченка, у якій оспівано подвиги козаків.

3. Від іменників утворити прикметники. Виділити в них суфікси.
Калач, липень, матч, корінець, баржа, почуття, суть, тінь
Товариш, Буг, Овруч, ткач, Запоріжжя, козак, вухо.
4. Визначити групу прикметників.

Ближній, просторний, нульовий, гарячий, джерельний, морожений, свіжий, крайній, осінній, пізній, вітряний

5. Провідміняти прикметники: верхній, земляний

Ця розповідь від моєї матері вона справжня. Мама мені розповіла, що у моєї прабабусі, в хаті, де вона жила, був святий кут, і в ньому висіло багато ікон, які після смерті маминої прабабусі залишилися у її дочки, моєї прабабусі. Прабабуся зуміла зберегти ці ікони, незважаючи ні на що. Особливо дуже важко довелося під час війни, коли німці приходили в село. Вона їх ховала, переживала, щоб їх не знайшли і не забрали, бо дуже дорожила ними. За переказами, ці ікони з'явилися в нашому роду на весіллі, і вважалося, що вони несуть мир і добро в сім'ю. Прабабуся передала ікони своїм дітям: моїй бабусі і її братові і сестрам. Коли прабабуся була дуже старенька, вона строго наказувала своїм дітям зберігати традицію: передавати ікони у спадок своїм дітям, щоб у сім'ях був спокій і благополуччя. І так донині ми передаємо свої цінності з покоління в покоління.

Кілька років тому батько приніс додому щось маленьке, і потужне, це кошеня. Подивитися на нового члена сім'ї поспішили бабуся, матуся, молодша сестра. Всі вони почали клопотати про створення умов для цього переляканого живої істоти. Бабуся пожертвувала під підстилку свою маленьку подушечку, мати налила в блюдце молока, сестричка почала підбирати іграшки для кошеняти. Всім була робота. Згодом Васька (так назвали ми кота) вже гордо походжав по кімнаті, знайомлячись з новим житлом. Його сіре хутро з темними смужками на спині і на кінчиках вух переливалося в світлі лампи. Зелені круглі очі з подивом зупинялися на тому чи іншому предметі. І до всього треба було торкнутися кошеняті лапкою з гострими кігтями. Батько з посмішкою кинув на адресу тварин: «Нащадок нубійського кота». Виявляється, що в старовинному Єгипті кішки користувалася неабияким пошаною. П'ять тисяч років тому єгипетські фараони вивозили з Нубії - однієї з найдавніших країн Африки - котів. Поступово цих тварин стали обожнювати. За образу котів навіть могли стратити людину. З Єгипту нубійський кіт потрапив в Південно-Східну Азію, Південну Європу, Індію. Зустрівшись тут з лісовим диким котом, нубійський дав потомство, яке стало предками всіх сучасних свійських котів. Васька став уже дорослим. Він відчуває нашу любов і доброту, даруючи радість спілкування.