До ть будь ласка твір на тему душу я у малювання вкладаю ️️​

Моя родина дуже бережливо відноситься до речей, пов’язаних з історією нашого роду. так, з покоління в покоління предмети інтер’єру, особливі речі та фотографії. завдяки такої традиції я дуже добре знаю біографію моїх предків. так, мені відомо, що бабуся моєї бабусі була відомим у полтаві лікарем. до неї приїжджали із різних кутків країни. під час великої вітчизняної війни вона була головним лікарем у військовій лікарні та врятувала багато наших співвітчизників. були випадки, коли вона залишалась у лікарні на троє, четверо діб, іноді без сну та їжи. колеги дуже поважали її, тому що вона завжди оточуючим.  після війни в неї народилась донька – моя бабуся, яка через тридцять років також стала відомою в медицині людиною. вона стала хірургом-кардіологом і щоденно рятує хворих. по матусиній лінії в нас усі лікарі. мій дідусь родом з донеччини він ріс у родині шахтарів. його батько загинув у 1942 році під сталінградом разом зі старшим братом. з дванадцяти років він мусив піти працювати, щоб якось матусі, в якої на руках залишилося ще троє дітей. дідусь був самим старшим та пішов працювати у шахті. усе життя він мріяв стати авіаконструктором і після закінчення школи пішов навчатись в авіаційний інститут м. києва. мій дідусь дуже цілеспрямована людина, що звикла досягати у житті високих цілей. зараз він на пенсії, але залишається дуже активним і я часто звертаюсь до нього, коли мені потрібна при виконанні складних завдань. знати історію своєї родини дуже важливо – тільки так ми можемо виховувати в своїх дітях повагу та любов до близьких. крім того, народження сімейних традицій та їх зберігання отримати почуття кріпкої великої родини. саме з таких історій ми починаємо дивитися на життя по-іншому. адже не дарма говорять, що людина без минулого не може мати майбутнього! (міста і професії зміниш, я скинула з інтернета)

  Вона стоїть і дивиться на мене. її погляд м'який, теплий, ніби підсвічений якимось яскравим світлом. Від неї йде доброта і ще... ще якась безпомічність. 
     Мама... матіночка... матуся... Безліч дорогих серцю слів можна сказати про маму. Вона єдина, хто пробачить усе, хто пригорне до себе та захистить у будь-якій ситуації. Ось зараз я стою, дивлюсь на неї і привітно посміхаюсь. На душі така приємна ніжність. 
     Матусині губи поступово розпливаються в таку знайому усмішку. От зараз матуся посміхнеться, і в кутиках вуст заграють сонячні зайчики. Я знаю кожну зморшку на її обличчі, кожну рисочку. Роздивляюсь уважніше маму: вона ще молода, в неї русяве довге волосся (в дитинстві я страшенно його скубла, але мама тільки сміялась), невеличкий носик з ледь помітною горбинкою (у мене теж), маленькі, рожеві, завжди усміхнені вуста і найкрасивіші очі в світі. Вони змінюють колір залежно від матусиного настрою. Іноді, коли я принесу зі школи . «10», вони зелені-зелені, коли не помию посуд, вони сірі, з гіркими нотками, які я добре відчуваю. Вони міняться, вони виграють якимось неземним світлом. 
     Моя матуся дуже весела, дотепна, жвава. Вона полюбляє одяг спортивного стилю. Джинси і светр — її найулюбленіші речі. Вся її постава видає людину енергійну. У кожному її слові і русі відчувається глибока внутрішня гармонія. Коли вона швидко йде, то її волосся, зібране в «хвостик», кумедно підстрибує. Я дивлюсь на матусю і радію, що в мене така добра, стильна, сучасна мама. Просто найкраща в світі!