Запишіть текст, знайдіть однорідні члени речення. Укажіть, якими членами речення вони виступають та якими частинами мови виражені.
Доберіть заголовок до тексту. Визначте стиль мовлення. Розставте
розділові знаки між однорідними членами. У цьому реченні визначити
слова як частини мови
До чого ж гарно й весело було в нашому городі! Ото як вийти з сіней та
подивитися навколо — геть-чисто все зелене та буйне. А сад, було як зацвіте
весною! А що робилось на початку літа огірки цвітуть гарбузи цвітуть,
картопля цвіте. Цвіте малина, смородина, тютюн квасоля. А соняшника, а
маку, буряків, лободи, кропу, моркви! Город до того переповнявся
рослинами, що десь серед літа вони вже не вміщалися в ньому. Вони лізли
одна на одну, перепліталися, душилися, дерлися на хлів, на стріху, повзли на
тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю.
А малини красної, білої! А вишень, а груш солодких було як наїсися цілий
день живіт як бубон.
І росло ще пригадую багато тютюну, в якому ми, маленькі, ходили мов у лісі.
А вздовж тину за старою повіткою, росли великі кущі смородини, бузини і
ще якихось невідомих рослин. (За О. Довженком)

Сніг ще осідає, і поверх криги дзюрчить тала вода, але верба вже починає оживати. Із набухлих бруньок розпускаються ніжні й пухнасті котики. Так їх називають у народі. 
Доторкнешся до цих оксамитових пуп’янків і, здається, відчуваєш тепло. Верба – дерево весни, зазвичай росте на берегах річок, понад ставками та озерами. Старожили розповідають, що вербу висаджували ще й біля копанок. Чимало її розрослось у с. Погреби та у сусідній Бабичівці Глобинського району. Учні місцевої школи вже перевірили: верба починає розпускатися. 
— Ми щовесни гаємо за котиками, щоб не проґавити. Бо вже не перший рік йдемо з хлопцями на берег Сухого Кагамлика й обережно зрізуємо вербові гілочки. Першими з усіх учнів даруємо котики дівчаткам-однокласницям на 8 Березня. Не забуваємо і про вчителів. Та й вдома обов’язково вітаємо наших мам і сестричок, – каже 13-річний Костя Ситник, учень бабичівської школи. 
Переповідають, що вербову гілочку як символ України повіз із собою у заслання Тарас Шевченко і посадив її у казахській пустелі. З тої гілочки виросло велике дерево, яке люди назвали вербою Тараса. Подейкують, що згодом ще 200 вербичок виростив він з її гілок. Вербовий гай у засланні нагадував Тарасу Шевченку про рідну Україну. 

Ми колись були малими дітьми, і цікавилися усім. В черговий раз коли ми задали своє питання сусідському дідусю, він розпочав розказувати свою легенду.

У сиву давнину, коли тільки розпочиналося на світі життя, з’явився в одному краю птах Кук, котрий їв інших пташок. Стали птахи мудрувати, як його спекатися. Вирішили, що краще їм переселитися в інші краї, тоді Кук, не маючи чого їсти, здохне.

Так птахи і зробили — полетіли на край світу, а Кука залишили самого.

Минув якийсь час. Вирішили птахи послати когось із своїх подивитися, чи ще живий Кук. Послали ластівку.

Кук, вже добре зголоднілий, забачивши ластівку, напав на неї, але в’юнка ластівка вирвалася з його лабет. Тільки кілька пір’їнок з її хвоста лишилося в Кука. От з того часу хвіст у ластівки наче обрізаний.

Повернулася ластівка й розповіла птахам про Кука. Згодом у рідні краї надумала полетіти зозуля, але вона знесла яєчка і саме збиралася їх висиджувати. За неї інші птахи погодилися пташенят висиджувати. Полетіла зозуля і також застала Кука ще живого, але вже зовсім худого і безсилого, тому стрибнула на нього і одразу заклювала. Полетіла зозуля до пташок і ще здалека закувала:

— Ку-ку, ку-ку!

Птахи повернулися в рідні краї, а зозулиних діток довелося з того часу іншим пташкам висиджувати, бо зозуля відтоді нічого більше не робить, як тільки вихваляється, що заклювала Кука.