кожній людині для життя потрібні певні ресурси. найпростіші з них – це їжа, одяг, житло. у сучасному світі з’являється все більше речей, які людина прагне мати заради комфорту та можливостей. але для того, щоб все це взагалі було, людина має трудитися, прикладати зусилля, використовувати свої знання та таланти. навіть первісні люди мільйони років тому мали щось робити, аби щось мати. спочатку вони ходили, шукали, збирали та зберігали продукти, потім займалися мисливством, риболовлею, згодом стали застосовувати знаряддя праці, вивчали навколишній світ. це зрештою поступово призвело до того науково-технічного прогресу людства, який ми спостерігаємо зараз. і все завдяки праці людей.
праця завжди годувала людину. щедра земля дарувала врожай хліборобові, майстерність та вправність приводила покупців на товари ремісника, сила та сміливість видобувачів підкоряла багаті на корисні копалини надра землі, розум та кмітливість вчених приводила до нових відкриттів та винаходів, якими тепер користується все людство.
людина, яка вміє та любить працювати, в усі часи користувалася повагою інших. той, хто вміє щось робити, тем більше добре, завжди прогодує і себе, і родину, вважалося у народі. нажаль, крім тих, хто готовий чесно працювати, серед нас завжди знаходяться ті, хто сам нічого робити не хоче, а от привласнити плоди чужої праці – залюбки. зараз взагалі в умах людей закріплюється думка, що заробляє гроші не той, хто працює, а той, хто краде. нажаль, сучасна ситуація в нашій країні дійсно така, що далеко не завжди сумлінно працююча людина може заробити собі на гідне життя.
роздумуючи про значення праці в житті людини, я не можу не погодитися з такою простою та розумною думкою, як та, що висловив колись видатний український філософ григорій сковорода. я маю на увазі «споріднену працю». сутність її в наступному: кожна людина вміє робити щось, до чого в неї є природний хист та покликання, тому така праця приносить людині не лише винагороду матеріальну, а й справжнє задоволення. та люди часто змушені обирати між власною «спорідненою працею» та професією, яка вважається престижною та добре оплачуваною. і тоді праця стає для людини тягарем, повинністю. мабуть, саме через це стільки людей у світі не полюбляють працювати.
Вулиця Адміральська — головна вулиця в перше сторіччя існування Миколаєва. Назва запропонована поліцмейстером Павлом Федоровим у 1822 р., але не затверджена генерал-губернатором Миколаєва адміралом Олексієм Грейгом. Повторно запропонована поліцмейстером Григорієм Автономовим. Затверджена адміралом Михайлом Лазарєвим в 1835 р. Назва дана по будинку головного командира Чорноморського флоту (1793 р.), від якого починалася ця вулиця. Оскільки флотом командував адмірал, то його будинок у просторіччі називали «адміральським». Звідси й пішла назва вулиці.
На цій вулиці мешкала міська знать — офіцери морського відомства, чиновники, купці. Тут будували красиві кам'яні дво- і триповерхові будинки, адміністративні будівлі, торгові приміщення.
Замощення вулиці Адміральської почалося в 1820-ті роки. Довгий час вона не мала освітлення, а лише в 1823 році, починаючи від будинку головного командира Чорноморського флоту і до штурманського училища, що знаходилося за будівлею 2-й жіночої гімназії, були встановлені гасові ліхтарі.
Після революції, в 1920-ті роки, перейменовано у вулицю Карла Маркса. До 175-річного ювілею міста вулиці повернули історичну назву — Адміральська.
