Перед сполучником і кома не ставиться між частинами складносурядного речення (розділові знаки вилучено).
А Вітер не вщухав уже кілька днів і море клекотіло пронизливою
СИНЯВОЮ.
і
приглушено
БНа голках молодої трави ще не розтанула роса
мерехтять
краплини.
В Якісь кораблі даленіли і крилами птиці шуміли.
ГНавколо вітер Свище в небі хмари злі.​

Моє рідне місто – найкраще на землі. не тому, що тут пройшло моє дитинство і юність, не через до болі рідні місця, а тому, що воно дійсно зачаровує навіть просто проїжджих мимо людей. воно насичене особливим колоритом, його вулиці переповнені весняним настроєм, а люди привітні і доброзичливі. так було завжди. кожна пора року у містечку по-своєму неповторна. весна і літо – період, коли численні вулички, бульвари та площі поринають у зелені дерев та квітах, зранку до пізнього вечора гуляють родини з дітьми, закохані пари, гурти молоді. осінню та зимою місто поринає в досить теплу атмосферу затишку. воно ніби ховається в кокон, де все ж вирує життя, щоб навесні знову заявити про себе нескінченною енергією.наше місто славиться історичними визначними пам’ятками. тут є алея слави ветеранів , пам’ятник невідомому солдату, великому т. шевченку та бульвар г. сковороди з персонажами його творчості. в цих місцях завжди людно та гамірно, населення оберігає та цінує символи свого міста. також у місті є дитячий садок, школа, стадіон, будинок культури, велика бібліотека в центрі. а на околиці протікає невелика річка, з берегів якої відкривається чудовий краєвид – місце натхнення місцевих художників, фотографів та поетів. головна особливість мого рідного міста – в його неповторності. об’єктивно можна сказати, що ніде немає такого вдалого поєднання культурного, природного та людського потенціалів, як тут. найбільшою окрасою будь-якого міста чи селища є його населення, а в нас воно дружне, найщиріше та найдобріше. саме люди роблять все, що створено на території містечка живим та насиченим повітрям. я дуже люблю своє місто, воно надихає мене, змушує пам’ятати про своє походження та бути вдячною, що народилася саме в цих місцях.

Пожежа в степу. Папір, акварель (21,4 × 29,6). [Н. p. 12.V] 1848.

Внизу посередині малюнка чорнилом авторський підпис і дата: Т. Шевченко 1848.

Малюнок наклеєний на альбомний аркуш, на якому справа вгорі чорнилом позначено: 41.

На верхньому краю альбомного аркуша олівцем напис: Оригинальний рисунокъ Шевченки, подаренный г-мъ Шрейберомъ.

Під малюнком по нижньому краю альбомного аркуша тушшю напис: Видъ степнаго пожара въ киргизской степи во время слЂдованія транспортовъ въ УкрЂпленія близъ Аральскаго Моря. 12-го мая 1848 года въ вЂденіи Г. М. Шр... на заливъ р. Ори.

Про пожежу в степу під час переїзду експедиції О. І. Бутакова з Орська до Раїма Шевченко розповідає в повісті «Близнецы»:

«Я стал внимательнее всматриваться в горизонт и, действительно, вместо тучки увидел белые клубы дыма, быстро исчезающие в раскаленном воздухе. К полдню пахнул навстречу нам тихий ветерок, и я почувствовал уже легкий запах дыма... И пока транспорт раскидывался своим исполинским каре вокруг залива, я уже купался в нем. Пожар был все еще впереди нас, и мы могли видеть только один дым, а пламя еще не показывалось из-за горизонта. С закатом солнца начал освещаться горизонт бледным заревом. С приближением ночи зарево краснело и к нам близилось. Из-за темной горизонтальной, чуть-чуть кое-где изогнутой линии начали показываться красные струи и язычки. В транспорте все затихло, как бы ожидая чего-то необыкновенного. И, действительно, невиданная картина представилася моим /5/ изумленным очам. Все виденное мною днем, как бы расширилось и облилось огненными струями почти в параллельных направленнях. Чудная, неописанная картина! Я всю ночь под своєю джеломейкою и, любуясь огненною картиною, вспоминал нашего почтенного художника Павлова...

Вблизи транспорта, на темной, едва погнутой линии и на огненном фоне, показался длинный ряд движущихся верблюжьих силуэтов... Верблюды двигались один за другим по косогору и исчезали в красноватом мраке, точно китайские тени. На одном из них, между горбов, сидел обнаженный киргиз и импровизировал свою однотонную, как и степь его, песню. Картина была полная» (див. т. IV, стор. 89, 90 1).

Про цю пожежу розповідає також О. І. Макшеєв:

«На другой день после нашего выступления мы видели вдали паль, то есть огонь, пущенный киргизами по степи, чтобы сжечь старый ковыль и дать возможность беспрепятственно расти свежему, и долго любовались, как отдельные сначала огоньки постепенно сливались в непрерывные нити, сопровождаемые сильным заревом. По желанию генерала Шрейбера Шевченко нарисовал акварелью эту импровизированную иллюминацию и подарил ему свой рисунок» (А. Макшеев, Путешествия по киргизским степям и Туркестанскому краю, СПб., 1896, стор 29).

В літературі зустрічається під назвою «Вид пожара в киргизской степи» («Шевченківський збірник», т. I, Пб., 1914, стор. 120 — 121).