и — [и] — гласный, безударный
з — [з] — согласный, звонкий парный, твёрдый парный
о — [а] — гласный, безударный
б — [б] — согласный, звонкий парный, твёрдый парный
р — [р] — согласный, звонкий непарный, сонорный, твёрдый парный
а — [а] — гласный, безударный
ж — [ж] — согласный, звонкий парный, твёрдый непарный, шипящий
е — [э] — гласный, ударный
н — [н’] — согласный, звонкий непарный, сонорный, мягкий парный
и — [и] — гласный, безударный
е — [й’] — согласный, звонкий непарный, сонорный, мягкий непарный
— [э] — гласный, безударный
Інтелігентність не стільки в ерудованості людини, у тому, чи багато книг прочитала, скільки в її вчинках, мові, у розумінні іншої людини, умінні ввійти в її становище, у почутті відповідальності за все, що оточує нас. Такою може бути людина, яка не має освіти, та, що не відвідує художніх салонів і виставок.
Інтелігентність виявляється не тільки у великому, але й у малому. Уміння сперечатися, вести дискусію... Справжній інтелігент з повагою ставиться до свого опонента, ким би він не був, хоча б ідейним супротивником. Раз вступив у дискусію — виявляй такт і повагу. А коли аргументом у суперечці стають образливі слова або виплеснута в обличчя опонента склянка води — яка вже тут інтелігентність... Справжній інтелігент ніколи не буде грубий і байдужий, заздрісний і зловтішний. Йому це генетично чуже.
Інтелігентна людина — це не обов'язково той, хто знає всю класичну літературу, хто відвідав Ермітаж і Лувр, хто уміє відрізнити картини великих голландців від картин великих італійців. Це не обов'язково. А обов'язкова сприйнятливість до культурних цінностей, інтерес до них.
Інтелігентність — не набір знань і гарних манер, хоча вони дуже потрібні інтелігентній людині. От тільки коли це все освітлено багатством душі, небайдужістю до навколишнього світу, здатністю всотувати в себе нові знання і сприймати культурні цінності, тоді це називають інтелігентністю, що є моральним поняттям.
Объяснение: Хорошо?
