Обрамлення тексту Татари спинилися в степу біля могили, щоб поділити між собою ясир – захоплених під час набігу на села бранців. Не могли вони знати, що в землі на могилі закопаний козацький дозорець.
Виставляючи в степу сторожу, запорожці були змушені враховувати татарську сть і хитрість. Тому в могилаїх, поблизу місць, де вороги могли спинитися на довгий спочинок, козаки часом викопували простору яму для свого дозорця і, засипаючи її, лишали «продуви» («душники») –отвори для дихання. Верст за 30 від кожного закопаного дозорця чатував, чекаючи на умовний сигнал, дозорець-вершник. Отримавши такий сигнал, він чимдуж мчав до війська.
…Закопаний у землі дозорець чує крики ворогів, дівоче ридання, вигуки полонених чоловіків. Як хочеться йому вийти з ями, до й оборонити, але – не можна.
Ближче до ночі козак почув, що хтось вовтузиться в нього над головою. Стало душно в ямі: котрийсь татаин, влягаючись спати, затулив «душники». Якби хтось не покликав чи злякав вузькоокого, задихнувся б наш запорожець!
Дочекавшись, поки вороги поснуть, козак викресав вогонь, запалив просякнуту спеціальною сумішшю губку й на списі підняв її через «душник». Запалала губка, розсипаючи яскраві іскри. Це – умовний знак для побратима вершника. Та чи помітив він? Удруге, а тоді втретє підносить козак запалену губку на списі через отвір.
Прокинулися од сну татари, заметушилися, кинулися до місця, де горіло. Запорожець спис утягнув назад у яму – і слід запав. Шукають татари – ніде й нікого. Перенишпоривши все, як закричать не своїм голосом: «Шайтан! Шайтан!»(Чорт).
Вершник же, побачивши сигнал, швидше поскакав до своїх. Налетіли козаки, розметали орду, визволили нещасних бранців.
Тільки битка скінчилася – кинулися козаки до мгили. Дивляться, місце, де азкопаний козак, запалося. Відкидали землю, але пізно. Ледт дивого винесли з ями безталанного чоловіка, а на другий день віддав сміливець душу Богові (Сюжет О.Кузьмича).
