Потрібно написати аргуменацію на всі розділові знаки у тексті. Я трохи не розуміюся у цій темі, тому питаю.

Джуринський водоспад – одне з неповторно красивих місць України.

Це найбільший рівнинний водоспад Європи, який має шістнадцять

метрів заввишки. Тече він біля села Нирків на Тернопільщині.

До речі, ця пам’ятка виникла завдяки втручанню людини. Як свідчать

перекази, колись неподалік теперішнього водоспаду стояв

неприступний Червоногрудський замок графині Любомирської. У

цьому місці річка Джурин, що текла по своєрідному каньйону, робила

закрут, омиваючи півострів, на якому височів палац. Місцина ця була

невимовно красивою: могутні дерева та чисті води, спів птахів і горді

лісові мешканці – усе це було схоже на справжній райський куточок.

Саме тому, мабуть, багато хто хотів загарбати цю територію. Після

невдалої тривалої облоги турки вирішили повернути русло річки,

відкриваючи собі підступ до не скореного ними замку. Ось так

утворився Джуринський водоспад. Підтвердження цієї легенди –

безводний, порослий де-не-де віковічними деревами глибокий рів

навколо руїн фортеці.

Особливе враження ця місцина справляє на початку зими, коли на

стежці до водоспаду крізь білосніжну ковдру проступає вогненно-

червоний ґрунт, а прозора вода стікає по оксамитовому зеленому

килиму з моху.

Дякую за до !

Батьки та вчителі - це люди, які допомагають нам обрати правильний шлях у доросле життя. Вони навчають нас доброму і дають корисні поради.

Батьки- це рідні для нас люди. Вони оберігають нас з народження і піклуються про нас. Вони дають нам поради, які ґрунтуються на їх життєвому досвіді.

Вчителі - це люди, які повчають нас тим речам, з якими ми зіштовхуємся кожен день.

Без сумніву, нам потрібно поважати батьків та вчителів. По-перше, тому що вони старші за нас і мають багатий життєвий досвід. По- друге, за те, що вони допомагають нам навіть у найскладніший час.

Це ті люди, які не залишуть нас ні в якому разі.

Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда. То й повість починається, як починаються казки: "За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам’яними... був колись веселий край, заворожений злими людьми, заневолений двома неволями". 

З 28 на 27 лютого старого стилю в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті кріпака пана Енгельгардта, Григорія Шевченка, народився син Тарас. 

Батько й мати на панщині, то й доглядала за малим Тарасом старша сестра Катерина, яка й сама ще була дитиною. Хочеться їй самій ще з подругами погуляти, то посадить малого в ямку на вигоні, накаже не вилазити та й майне до гурту. Згада про малого тільки тоді, як із поля покажеться череда. Вітром летить до ямки, а воно сидить. Як побачить Катрю, з плачем викидає рученята. І картає себе Катря, що покинула дитину саму на вулиці. Ідуть вони за село виглядати маму й татка. 

Минають роки... Росте Тарас... Тільки зіп’явся на ноги, почалось дитяче бурлакування, бо батьки на панщині, брат десь пастушить, сестра нагороді... І мандрує дитина то на леваду, то до ставу, то за сад на могилу... 

Сад темний, густий, бур’янами зарослий. Невесела й хата Шевченків зимою та восени — кривобока, стара, стіни повигинались, солома потемніла, потрухла, мохом узялась, дірки світять голими латами. А весною зацвіте садок , посіє Катря квіти під вікнами, і суму мов не було. Вперше по весні Шевченкова родина розташувалась коло хати надворі вечеряти. Але невесела та вечеря: зморений батько свариться, мати заклопотана, зажурена, дочка заплакана. Зайшов звичаєм сусід погомоніти й дивується, що так пізно вечеря. То мати й розповіла про їх клопіт: Тарас десь дівся. Скрізь обшукали, та так і не знайшли. Вирішили після вечері знов іти шукати.

Зарипіли десь вози; вдарила луною багатоголоса пісня. Всі забули на деякий час про хлопця, заворушились – чумаки! – повиходили назустріч. Аж тут Катря побачила Тараса. Почали допитуватись, де був. Хлопець і розповів, що заблукав у полі, стрів чумаків, вони посадили його на віз, дали батіг у руки та й привезли додому. А як повкладала мати дітей спати, а сама з сусідами сіла на призьбі, почав Тарас тихим голосом розповідати брату та сестрі, що ходив туди. Де сонце заходить, і бачив залізні стовпи, що небо підпирають. Крадькома прислухалася мати: 

—