Вправа 1. Спишіть речення, розставляючи пропущені розділові знаки. Підкресліть підрядні сполучники (сполучні слова). Накресліть схеми речень, визначте вид підрядності.
1. Я ладен стати й грудкою земною аби шуміла поруч десь ріка і небо голубіло наді мною (Д. Луценко). 2. Люблю весну коли плюскочуть ріки коли рида од щастя соловей і заглядає сонце під повіки у тишині задуманих алей (В. Сосюра). 3. А коли відлетять в далину журавлі і зів'яну десь квіткою в житах волошковою та калина червона на могилі моїй буде вічно співати українською мовою (Є. Лещук). 4. Як гарно коли йде надворі дощ а в хаті теплий дух снує духмяний (Г. Дудка). 5. Казав він що земля наша древня і люд тут з давен і давен проживає (У. Самчук).
ів

Тисячу п'ятсот тридцять вісім

Тисячу чотириста дев'яносто дев'ять

Шістсот дев'яносто чотири

1) Н.в. тисяча п'ятсот тридцять вісім

Р.в. тисячі п'ятисот тридцяти (тридцятьох) восьми (вісьмох)

Д.в. тисячі п'ятистам тридцяти (тридцятьом) восьми (вісьмом)

З.в. тисячу п'ятсот тридцять (тридцятьох) вісім (вісьмох)

О.в. тисячею п'ятьмастами (п'ятьомастами) тридцятьма вісьма (вісьмома)

М.в. тисячі п'ятистах тридцяти (тридцятьох) восьми (вісьмох)

2) Н.в. тисяча чотириста дев'яносто дев'ять

Р.в. тисячі чотирьохсот дев'яноста дев'яти (дев'ятьох)

Д.в. тисячі чотирьомстам дев'яноста дев'яти (дев'ятьом)

З.в. тисячу чотириста дев'яносто дев'ять (дев'ятьох)

О.в. тисячею чотирмастами дев'яноста дев'ятьма (дев'ятьома)

М.в. тисячі чотирьохстах дев'яноста дев'яти (дев'ятьох)

3) Н.в. шістсот дев'яносто чотири

Р.в. шестисот дев'яноста чотирьох

Д.в. шестистам дев'яноста чотирьом

З.в. шістсот дев'яносто чотири (чотирьох)

О.в. шістьмастами дев'яноста чотирма

М.в. шестистах дев'яноста чотирьох.

Люблю слухати, як гудуть бджоли, і стежити за їхнім дивним, улагодженим життям, адже немає комахи, шляхетнішої за цю; шелестить біля мого куреня торочкаста трава, під цей тихий, лагідний супровід перо моє пише легко й вільно; в самому курені пахне медом і сухим зіллям: чебрецем, материнкою та рум'янком.

Коли ж приходив Онисько, чоловіки співали вдвох, виводячи чогось старовинного, що неодмінно будить у похилих селян рясні спогади про роменські рушники в кутку на образах, завзяту різдвяну бійку посеред річки, дівочі сорочки, тісненько вишиті на рукавах чорним або калиновим хрестиком, та гнучкі вербові кладки через рови з весняною водою, що й досі ділять старе українське село на кутки й прикутки.