Памагити суклишевнучгеслпчоачоа​

Я не думаю, що сьогодні існує такий народ, який вагається, якою ж мовою йому спілкуватися. Коли я думаю про те, що багато наших співвітчизників соромляться розмовляти рідною українською мовою, а то й зовсім її не знають, мені становиться соромно и боляче. Боляче за невважливе ставлення до рідної мови, до мови, яка заслужено вважається однією з самих милозвучних у світі. Соромно за те, що поводимося ми з батьківською мовою по-дикунські, користуючись нею лише у крайніх випадках.
Звернувшись до світової історії, можна побачити, що навіть стародавні народи ніколи не замислювались над тим, якою мовою їм розмовляти – своєю рідною, чи мовою сусідніх народів. Не менш яскравим прикладом поважливого ставлення до своїх традицій, до своєї культури та до своєї мови є індійські, африканські та австралійські племена. Ці нерозвинені племена, далекі від цивілізації, примушені були вчити мову їх колонізаторів, але, незважаючи на це, до нашого часу зберегли культуру та мову своїх племен і досі добре на ній розуміються.
Від душі хочеться вірити, що пройде час і українська мова не залишиться для наших співвітчизників лише державною мовою для службового використання, а стане мовою повсякденного спілкування. Хочеться вірити, що ми будемо чути рідну мову на вилиці, в родині, будемо нею спілкуватися та думати по-українські. А поки що залишається чекати, коли прийде до нас усвідомленні важливості рідної мови. Лише після цього ми зможемо в повній мірі вважати свою країну великою європейською державою.
Україна – вільна та демократична держава, тому ніхто тне забороняє спілкуватися громадянам на тій мові, яка їм більше до вподоби, але знати рідну мову, вміти її розуміти та розмовляти по-українські повинен кожен справжній патріот і громадянин України. Не слід забувати про її вивчення, адже ми не дивуємось, що багатонаціональне населення Сполучених Штатів поважає державну мову, а основною умовою отримання американського громадянства є гарне знання англійської. Чому ж тоді наші співвітчизники й досі не можуть визначити місце української мови в житті сучасного українського суспільства і незалежної держави?
Кожний із нас повинен усвідомлювати, що «не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну». З цими словами Володимира Сосюри важко не погодитись, бо це й насправді так – любити свою країну – це любити і знати її культуру, її традиції та її мову. Любити свою країну – це усвідомлювати себе маленькою часточкою могутнього народу, який протягом багатьох віків прагнув до свободи та незалежності и врешті-решт домігся цього. Як сказав відомий російський письменник М. Пришвін – «Я» можна сказати лише рідною мовою».
Мені і моїм одноліткам треба добре вчити рідну мову, знати та поважати її, не соромитись розмовляти українською, бо це мова Великого Кобзаря, мова великої літератури, відомої у всьому світі, мова наших предків та наших нащадків. Розвиток усіх сфер життя нашого суспільства залежить від мови, а обмежене спілкування на ній може привести до обмеження культурного рівня наших сучасників і майбутніх поколінь. Це ще одна вагома причина, з якої треба знати і вчити українську мову.

Объяснение:

Що таке добро? Для однієї людини — це посмішка, подарована перехожим. Для іншого — п’ять гривень, сплачені на касі незнайомою людиною, коли не вистачило грошей на купівлю хліба. Для третього — це добра порада друга. Доброта може виражатися по-різному. Головне, що вона несе позитивний результат і дарується тільки від чистого серця.

Я хочу розповісти про доброту, яка виражається в турботі про чотирилапих друзів людини. Нерідко можна гати картину, як біля магазину чи під’їзду будинку сидить облізлий кіт і відчайдушно волає до людей про до Більшість з них гидливо покривляться, а деякі навіть відштовхнуть бідолаху ногою. Але за що? Що він зробив такого, щоб викликати огиду? Повірте, нічого!

Мало хто замислюється, що кілька років тому цей нещасний кіт був милою пухнастою грудочкою і розчулював людей просто тим, що був красивим кошеням і забавно борсався, намагаючись пройти невелику відстань. Всім подобаються малюки-кошенята. А потім… Потім трапляється всяке. Хвостаті-вусаті позбавляються будинку через людську зраду або тому, що господар помер, або…

Причини бувають різні, а результат, як правило, один — тварини виявляються на вулиці. І тепер, блукаючи вулицями в надії знайти їжу, ночуючи на теплих трубах або в підвалах, цей «пухнастий клубочок» втрачає колишню красу, поступово перетворюючись в старого облізлого кота. Всіма забутий, нікому не потрібний, він просить у перехожих тільки одного — хоч маленький шматочок ковбаски, щоб не померти з голоду. Хіба можна зневажати голодну живу істоту? Хіба вона заслужила нашу байдужість? Вважаю, що ні.

Ви питаєте «Що таке добро?» Передусім, це небайдужість, готовність вчасно прийти на до

Давня мудрість говорить: «…Все живе хоче того ж, чого й ти, все живе дорожить своїм життям. Зрозумій же самого себе у всякій живій істоті». Ці слова підтверджують, що треба вміти любити не тільки ближнього свого, але і будь-яку живу істоту.

Зробіть добру справу, нагодуйте безпритульну тварину!