Ріс на центральній алеї міста каштан. Задумливо дивився на машини, що проїжджають поряд, привітно усміхався перехожим, легенько кивав важкими гілками дітям, які пробігали біля нього, ніби за до розмови. Він ніжно всміхався сонечку, дякував йому за золоті промені.
Звідкись налетів грайливий вітерець, заплутався у побурілому каштановому листі, злегка доторкнувся до гілок — і тротуаром почали вибрикувати блискучі, ще вологі від шкаралупи каштани. їх тут же підхоплювали пішоходи, ніжно їм усміхалися, пестили їх руками і ховали до кишень, у сумки чи просто несли на розкритих долонях, милуючись карими красенями.
Каштан ще не вилупився зі своєї темно-зеленої долівки, вкритої густими гострими колючками. Шкаралупка лише тріснула посередині, і звідти лукаво посміхався кароокий каштан
Кожне літо я їжджу до бабусі.У неї в дворі росте каштан.Я дуже люблю цей каштан!Він мені такий рідний.Мій дідусь посадив його в день мого народження.Мені 14 років.Тож і каштану також.Я дуже люблю дивитися як вінхитається і поскрипує.Але коли мені виповнилося 15.Дерево прийшлося зрубати.
