З якою метою створені ботанічні сади даю 20 б​

Тато з мамою збираються іти на ярмарок до Сігету. Господи, яка то радість для нас! Починаємо ковтати слину та облизуватись від згадки про солодку халву, глюкоз та бісквіти в позолочених папірцях. – На кого б малого залишити? – питається більш сама у себе мати. Це про Іванка, бо я вже першокласник, нівроку! Коли вийду з школи, то перш зупиняюсь дражнити Калаїшину собаку, поки бідна не захрипне гарчачи, опісля перехожу дорогу сисикатися з Семенишим гусаком, а вже потім іду в гості до старого Микити, який вгощає мене медом, поки я розказую йому всі шкільні новини, бо старого Бджолу, як його прозвали хлопці, страх цікавить знати все. І ось, як бачите, поки доплентаюся додому, тато з мамою могли б не з Сігету, а з Бухаресту повернутися. – Може, у Марії Гафіїної? – допомагає їй тато. – Та де? – махає рукою мама. – Відколи ці бешкетники взули її кота в горіхові шкаралупи ні чути не хоче. – А в старої Олени? – Ні та не захоче, бо носилися верхи на її козі. – А в Параски? – продовжує тато. – Глечик з молоком розбили. І так перелічили всіх сусідок, але на кого залишити Іванка – не знайшли. – Ну і славні в мене бахури, є чим гордитись, – погрозив нам тато пальцем. Я нібито не побачив того, а Іванко ані пис... Запхав по лікті руки у кишені і мовчки гойдає собі ногами та раз у раз на мене поглядає, немов хоче сказати: «Бач, яка я поважна особа, ось скільки клопочуть собі голови, поки вирішать на кого мене залишити». – А може б пішов з ним у школу? – киває тато головою у мій бік. – Йому олівець та клаптик паперу, і сидітиме тихо, як риба у воді, чи не так, Іванку? Іванко мовчки махає головою, що так, а мені приходить завити, як Николаїшина собака. Знаю я те «як риба у воді», – лиш його зачепить якийсь хлопець, розквасить губи і верещить, як у зубного лікаря. Ще не встигли ми добре через поріг класу переступити, а вчитель до нас: – Сьогодні в нас відкритий урок, інспекція приходить аж з Бая Маре, то ж молю вас, діточки, будьте чемні та тихі, аби муху чути в класі, а коли вже хочете щось сказати, то підіймайте гарненько два пальці вгору, добре? У нас від тої «інспекції з Бая Маре» аж мороз спиною поліз. Учитель повісив на стіну картину, на якій була намальована оса і, дивлячись на інспекторів почав: – Сьогодні будемо вивчати букву С. Ось тут на картині намальована оса, а під нею знаходяться три букви: буква О, буква С та буква А. Хто з вас може прочитати разом слово, написане під малюнком? Ми ні пис... Вчитель інспекцію питає, думаємо собі, бо інакше не радив був нам зберігати тишину, «аби муху чути в класі». – Ну, що написано під малюнком? – повторює вчитель. В класі, мабуть, ні одної мухи, бо інакше б її чути, така тиша. – Ну, тоді скажіть, що тут намалювано? – вказує вчитель на осу. Ми ні пис... А Іванко враз пирск, два пальці вгору. – О молодець! – похвалив його вчитель, і до інспекторів: – Він ще не ходить до школи, – а потім до Іванка: – Ну, скажи нам, Іванку, що намальовано на цім малюнку? Іванко надувся, як індик, і голосно крикнув: – Муха! Весь клас вибухнув сміхом, навіть учитель з інспекторами розсміялись, а Іванко вже квасить губи, ось-ось заверещить. Хіба не знаю я, те «тихо, як риба у воді»?

ЩИ́РІСТЬ, рості, ж. Властивість за знач. щи́рий. Енергія, що нею пройнято було всю його постать, врода, палкість, щирість — все це надзвичайно вражало дівчину (Гр., II, 1963, 28); Чуло материнське серце, що сталась якась зміна в синові, не було в нього попередньої щирості, запальності (Збан., Таємниця.., 1971, 49); — А тобі чого тут треба?.. — Працювати,— сказав він коротко і знову усміхнувся з такою чарівною щирістю, що бригадир-механік пом’якшав (Багмут, Опов., 1959, 95); Відчувши щирість наших розмов з ним, дід Галаверда шанобливо підступив до нас (Ле, Опов. та нариси, 1950, 30); Пройшли літа, а ти не розгубила Ні серця жар, ні щирість почуття (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 137); Художня сила, оригінальність і новаторство Сосюри виявляється в простоті, правдивості, щирості тону, внутрішній схвильованості (Рад. літ-во, 4, 1963, 46); // Щире ставлення, стосунки між ким-небудь. — Не гадайте [пане адвокат], що мужик вірить у вашу щирість до нього (Март., Тв., 1954, 208); [Орест:] При щирості між людьми, при глибокій і міцній симпатії ніякий риск не страшний! (Л. Укр., II, 1951, 28).

◊ По щи́рості: а) (у сполуч. з дієсл. балакати, розмовляти, сказати і т. ін.) відверто, не приховуючи нічого. — От компанію твоїх молодих товаришок я люблю. Ці мені приємні! Зійдуться до тебе, любенько й по щирості балакають, читають сучасні книжки, говорять про сучасні ідеї (Н.-Лев., VI, 1966, 21); Старий возний Згарський був одинока жива душа, з якою Калинович міг іноді побалакати спокійно, по щирості (Фр., VI, 1951, 332); За працею, за громадською роботою Павло майже ніколи не розмовляв з батьком по щирості (Кир., Вибр., 1960, 326); б) (у сполуч. з дієсл. давати, дарувати, наділяти і т. ін.) не шкодуючи, щєдро. Він.. дістав цукерки в блискучих обгортках й по щирості обділив Франку, Кулину, Ясю — всіх дівчат (Чорн., Визвол. земля, 1959, 81); — Смачний тютюнець? — питав Орлик, по щирості насипаючи тютюну в жменю (Чорн., Визвол. земля, 1959, 163); По щи́рості сказа́вши див. сказа́ти.

Объяснение: