Фразеологізм до слова імпорт, єкспорт, єкстренний, єксплотація, інформація​

Я дуже люблю зимові канікули. Хоч вони й значно коротші за літні, зате завжди проходять весело та яскраво. Все тому, що на зимові канікули припадають мої улюблені свята – Новий рік та Різдво. Усі два тижні відпочинку від занять панує святкова атмосфера.
Зазвичай я проводжу зимові канікули вдома, тому що на свята до нас приїжджають бабуся та дідусь або інші родичі. Ми всі разом готуємося до святкування – прикрашаємо дім та готуємо смачні страви. А потім усією родиною зустрічаємо Новий рік, зазвичай не спимо всю ніч.Зимові канікули дають змогу перепочити від навчання, поспілкуватися з близьким та присвятити час улюбленим заняттям. Взимку, коли надворі морозно, я люблю посидіти з книгою біля вікна та послухати музику. А коли випадає сніг, то я йду гуляти на вулицю. Усе навколо біле, здається, що ти потрапив у якийсь інший вимір. Так гарно навкруги! Можна покататися на ковзанках чи злетіти на санках з гірки, або навіть пограти в сніжки та зробити снігову бабу. Це завжди весело для усіх – і дітей, і дорослих.
Зимові канікули – чудова пора. Шкода, що вони швидко закінчуються, і ми знову маємо повертатися до школи. Але яскраві враження від добре проведеного часу допомагають у нелегкій справі навчання.

Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника здавалися мені дивовижними. Я довго шукав свій клас, тому ввійшов до нього майже останнім. Сісти довелося на останній парті. Почав хвилюватися, що не почую вчителя, що не вистачить підручника. Так і сталося. Після привітання учителька почала роздавати по дві книжки на кожну парту. Всі жадібно хапали, починали невміло читати і милуватися малюнками. «Зараз дійде черга й до мене», — казав я собі. Аж ось на парту учителька поклала всього один підручник, який довелося ділити з синьооким дівчиськом. Чомусь тоді мене ця подія дуже засмутила, а сльози, як я їх не ковтав, все-таки покотилися. Як пізніше з'ясувалося, ту дівчинку, що не пройнялася моїм горем, звали Даринкою. Тоді вона мені якось іронічно й байдуже ла: «Ну, забери той Буквар, якщо хочеш, я його давно вже прочитала з бабусею». Навіть не знаю, що мене тоді більше вразило: те, що підручника не вистачило, чи те, що я ніколи ще не читав того Букваря.