Неможливо надивитись. Багато квітів росте там: маки, чорнобривці, кульбаба, конвалія... Але найбільше виділяється височезний старий дуб, який манить своєю крастою. У спеку під ним можна добре відпочити, поспати, що неоднаразово робили діти. А коли заходить сонце все поле перетворюється на арену чародійства! Кожна рослинка і височезний дуб переливаються у різні кольорові гамми, неначе веселка у глибокому синьому небі. Десь тут, ховається від сварки, побиття, Тарас. Сівши з пезликом, фарбами і бумагою в руках, творить він нову неперевершену картину. Це не просто витвір,-це шедевр. Його рука ходить легко і вільно по листку бумаги, малюючи. А картина витончена, "смачна". Цей хлопчина, навіть, не запідозрює, яку велуку роль зіграє в українській літературі, який великий стрибок Тарас зробить у ній. Я, справді, дуже гордий, що пишу про таку велику людину. А в Моринцях настала ніч. Навкруг повна тишина, тільки маленька зозуля розриває її на частинки. Село заграло новими барвами..ні, воно не здається похмурим. Все навколо загадкове, ніби чекаюче своєї відгадки. Це чарує всіх, хто побачить його.А дуб, у свою чергу, здається порталом в інший світ, такий же загадковий... Кожне місце чарівне по своєму, красиве. Тільки людина, яка справді любить, шанує свій рідний край зможе відкрити це неперевершене творіння природи.
