Прочитайте текст и выполните задания.
1. Лежат поля, поверхность которых похожа на море, едва встревоженное волнами. 2.
Зеленой стеной (1) важно стоят леса. 3. Долина за долиной, волна за
волной, лес за лесом все это протянулось в даль, как заколдованный дно
морского царства. 4. А и трепетное Мариво над полями - это прозрачная
(2) глубину вод, освещенных солнцем. 5. Все то, (3) накладывая десятки оттенков
на поля и луга, холмы и перелески, на темно-зеленые вишневые сады, на синие
ставки, создает (4) какое-то сказочное чудо (по В. Сухомлинским).
1. Укажите предложение, в котором допущено пунктуационные ошибки
А в первом
Б во втором
В в третьем
Г в пятом
2.Укажить слово, в котором допущено орфографическую ошибку
А трепещущие
Б Мариво
В темно-зеленые
Г вдаль
3.Зьясуйте, какими частями речи являются выделенные слова (цифра в скобках обозначает
следующее слово)
А глагол
Б наречие
В существительное
Г местоимение
Д деепричастие (форма глагола)

Твір-роздум. Мій рідний Харкове, тобі - моя любов
Мабуть, кожна людина вважає, що її місто, або село, де вона народилася і живе, - найкращий куточок землі. Та це і зрозуміло, бо це місце - єдине, неповторне: воно викохало тебе на своїх долонях, збагатило тебе своєю красою, подарувало друзів. Ти - його часточка, його любий син і надія.
Таким для мене є мій Харків - добрий і чесний трудівник, допитливий дослідник, культурний діяч. У ньому дивовижно переплітають ся сива й славна давнина і запал молодості, модернізовані новобудови й величезні шедеври архітектури минулих століть. Він серйозний і водночас веселий, гомінкий і поважно тихий. Він гордо несе свою славу день за днем із покоління в покоління вже близько трьох з половиною століть.
Я люблю його щирою й ніжною любов'ю. Найбільше він подобається мені у весняному цвітінні каштанів і яблунь, сповнений ароматом квітучого бузку і свіжого зеленого вбрання. Яскраве сонце заливає свіжі асфальти і молоду траву, віддзеркалюється у вимитих відчинених шибках.
А який він загадково-дивний взимку! Цієї пори він найошатніший увечері, коли на білій ковдрі снігу велично сплять дерева, вгамовують ся і затихають будинки.
Золотом вкриває мій Харків осінь. Мені здається, вона у нас особлива, може, це тому, що в місті багато дерев, особливо кленів, і коли вони скидають своє листя нам під ноги, вся земля стає золотою. Кому як, а мені жаль наступати на цю красу.
Літо розмальовує вулиці Харкова різнобарв'ям. Та, зізнаюся, я чомусь не дуже люблю моє місто влітку. Може тому, що після прозорої дзвінкої весни на нього лягає спека, пилюка і загазоване повітря. Стає сумно. Хоч, може, цей сум має іншу причину? Літні канікули розлучають мене з багатьма друзями.
...Я йду вулицями Харкова, зливаюся з перехожими і відчуваю себе господарем (вірніше сказати - одним із господарів) рідного міста. Бо пройде зовсім небагато часу - і його буття залежатиме від мене і таких, як я. Це саме нам дбати про наше місто вже через декілька років, і від нас залежатиме його майбутнє. Я впевнений: якщо і надалі в серцях наших палатиме вогонь любові до Харкова, то повік не згасне його слава!

Неприємна, знайома млявiсть — провiсниця всiляких прикростей — закрадалася в груди.
Бо вiн, Шептало, кiнь особливий, кiнь бiлий, а коли й попав у це бригадне стовпище, то завдяки злому випадку, химерам долi.
Навколо ж стiльки святково вбраного народу, стiльки коней iз сусiднiх сiл, i всi бачать сором його, бiлого коня.
Вони, люди, знають: на Шептала можна покластися.
Попереду клубком куряви котить табун, за табуном — Степан, а за кiньми i Степаном — вiн, Шептало.
I можна досхочу тiшитися уявою, що це вiн, бiлий кiнь, жене до водопою i сiрих, i вороних, i гнiдих, i перистих.