З малими дітьми кожній матері нелегко. А коли мати ще й учителька?
Мені, щоправда, гріх на своїх донечок нарікати, але теж, бувало, і насердять, і насмішать. От хоч би й сьогодні. То ні світ ні зоря на ногах, а це, ну, ніяк не прокидалися вранці. Поки розбуркала обох, поки зібралися, поки в садок дочалапали — ледве до школи встигла. Настроїлася на урок чи ні, як уже й дзвінок. Заходжу в шостий клас — людоньки: те без зошита, те без ручки, те спізнилося... Так мені чогось жаль себе стало, так жаль! Увесь білий світ почорнів для мене.
Та урок є урок, мушу проводити. Відкриваю сумку і враз як розсміюся! Діти здивовано: що сталося? А в мене в сумці — одним-одна лялька, нічого більше! Учора ввечері — я собі й байдуже — довгенько донечки з моєю вже спакованою сумкою носилися, вранці було не до «ревізії» — тож і прийшла вчителька до школи тільки з лялькою.
Посміялися ми від душі, і від мого поганого настрою ані сліду не лишилося. Потрібні слова з'явилися мовби самі собою, і урок, заздалегідь на провал приречений, минув, уявіть собі, дуже славно. Весь день мені лялька освітила
З першого дня життя людини – поруч мати. Вона доглядає, годує і допомагає пізнавати світ своїй дитині. Вона навчає цінувати це життя таким, яким воно є, бачити радощі і прикрощі, прагнути завжди до чогось кращого.
Протягом життя, щоб не сталося, мати завжди буде поряд, завжди вислухає та до Мати радіє нашим перемогам та співчуває невдачам. Матір може дати розумні поради і до вирішити усі наші проблеми, саме вона захистить та застереже від невірних кроків та вчинків. Бо, коли не маєш достатнього життєвого досвіду, дуже легко помилитися, оступитися і піти не тією стежкою.
Кожна мати прагне вберегти своє дитя від життєвих турбот. Материнська любов здатна подолати будь-яку відстань. І, де б ми не були, мама завжди знайде б до
Немає жодного письменника, який би не посвятив свого твору матері. Це «Пісня про рушник» Андрія Малишка, «Два кольори» Дмитра Павличка, оповідання «Мати» Олександра Довженко...
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
Та не тільки мати поета «недоспала ночей», не тільки вона «в дорогу далеку…на зорі проводжала». Багато матерів, проводжаючи дітей у далеку дорогу, бажали їм щастя та добробуту, молилися за них щохвилини та завжди чекали додому.
Вирушаючи у велике життя, обов'язково треба подякувати своїй матусі за все, що вона для тебе зробила. Адже саме мати є зіркою, яка освітить твій шлях у темряві великого світу. І коли ти, дорослий і сильний, видерешся на вершину, не забудь про найріднішу людину, бо саме завдяки їй ти і став тим, ким ти є.
