СДЕЛАЙТЕ ПЕРЕСКАЗ НА УКРАИНСКОМ /

Не боги знаходили і добували глину, тим більше не вони ліпили і випалювали горщики. Загальні гончарні форми брали початок ще з часів Київської Русі і навіть раніше. Проте кожний тип гончарних виробів мав свої особливості, зумовлені і місцевими традиціями, і сортом глини, і майстерністю гончара.

Тільки спеціалісти могли розібратися у сортах глини. Скажімо, полтавські гончарі розрізняли «піскувату» — піщанисту вогнетривку глину, «сипець» — сильно піщанисту глину, «жорстку» — велико-зернисту глину, «наглинок» — жовтувато-зелену глейку глину.

Гончарі використовували глину в ч истому вигляді, а також у різноманітних сумішах. Її привозили з «глинища» і зберігали на подвір’ї. Чим довше вона там лежала, тим краще. За необхідності її заносили у майстерню і заливали водою. Замішану, як тісто, глину били веслами, колотили дерев’яними молотками — «довбиями», «стругали спеціальними «стругами», зробленими з уламків коліс, або різали дротом. Після цього глину розкачували у різної довжини ковбаски.

Від них гончар відщипував шматочки і обробляв спочатку на ручному, а пізніше на важкому ножному гончарному крузі. Після обробки вироби сушили на подвір’ї або в домашній печі. Остання операція — випалення. Його здійснювали у гончарній печі. Вироби у піч ставили рядами, між якими були переділки. Необхідно було стежити за температурою. Випалення часто тривало близько доби і поділялося на три етапи: випалення на слабкому, середньому та сильному вогні. Вистигали вироби під нічним склепінням.

Чимало виробів покривалися поливою, яку одержували з піску та окису свинцю. А для розпису використовували фарбу, яку наливали у коров’ячий ріжок, у вузький кінець якого було вставлено перо.​

І. В одному і тому ж місці, один і той же, в подібному випадку, так само, тощо, ні в якому разі, в інший раз.

ІІ. Прийти з нею, зробити всупереч йому, стає між тобою і нею, йти наперекір їм, приготувати для всіх їх, відбудуться завдяки йому, працювати з ними, розриватися між вами і нами, йти за всіма ними, прийти з боку його, знаходиться всередині його , жити без неї, працювати поза ними, бути вище за неї, все за винятком їх, розпорядитися щодо, жити краще їх, стояти над усіма ними.

1. Він просидів цілий вечір, обмірковуючи свою автобіографію. 2. У мого брата канікули вже розпочалися. 3. Викладач запропонувала студенту прочитати свою доповідь. 4. Я впевнений, що доля випускників у їх руках. 5. Матвієвська У.С. входить до складу комісій з питань екології. Про її роботу неодноразово писали в районній газеті. 6. Коли мама побачила, як я прибрала в кімнаті, вона схопилася за свою голову. 7. У кожної людини є своя заповітна мрія. 8. Сьогодні моя дружина попросила мене приготувати сніданок. 9. Під час експерименту показник не зафіксувався, отже він не може бути врахований. 10. Як мені б хотілося мати фотографію Тетяни, я її так поважаю, що постійно б носив її.

У кожної людини одна Батьківщина. Це те місце на її великій території, де вона народилася, виросла, яке не раз проміряла своїми ногами.

Моя Батьківщина —Україна.

Я щаслива з того, що народилася і живу саме в Україні. Я люблю її за безмежні, красиві, неосяжні простори. Вийди в поле — і ти залюбуєшся полями високого жита, яке стоїть неначе дві високі стіни. Увійди в нього — і тебе сховають його колоски. Тільки синє небо є твоїм дороговказом. Милує душу така краса. Здається йшов би вічність цією стежкою, аби вона не кінчалася.

А архітектура міст українських! Київ, Харків, Львів. Вона свідчить про високий рівень культури наших пращурів.

Хто не милувався Софією Київською і Золотими воротами княжого міста, Видубицьким монастирем и Києво-Печерською лаврою з Успенським собором, старовинним Подолом сивочолим Борисфен-Дніпром? Все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться наша земля.

Ось уже п’ятнадцять століть височіє н дніпровських схилах Золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав Європи Київської русі.

Оглядаючи з високості київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли чиї ми діти? Хочеться знати, хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому і якою мовою спілкувалися наші предки, якого походження слово «Україна».

Оглядаючи з високості рідну землю, захоплюєшся її красою і величчю. Яка широчінь! Який простір! На заході постають зелені Карпатські гори, на півдні золотиться море золотої пшениці, на сході встають терикони донецьких шахт, на півночі багряніють червоною калиною ліси.

І все це моя Батьківщина — Україна.

Объяснение: