Дібрати 12 речень (3 - ССР, 3-СПР, 3-БСР, 3-СРРВЗ) з українських народних пісень або з пісень сучасних українських виконавців. Роботу виконати за зразком і надіслати на мою пошту до 31 квітня включно. Указати назву народної пісні, ім,я сучасного виконавця чи назву музичної групи.

Приклади:

І. Складносурядне речення (ССР):
1. До нас прийшла осінь, а ти сидиш один лиш сам у темній кімнаті (Melovin).
2. Мені би тікати, але ж ти не міраж («Океан Ельзи»).
3. Кохай без зайвих фраз – і пір’ячком злетиш («KAZKA»).
ІІ. Складнопідрядне речення (СПР):
4. Між бетону та металу є вогонь, що досі грів («Alyona Alyona»).
5. Якщо сильно захотіти, можна в космос полетіти (Melovin).
6. Ті, хто не повірив в тебе, вже не твої («KAZKA»).
ІІІ. Безсполучникове речення (БСР):
7. Земля летить все швидше, за мить твоє обличчя мій погляд в натовпі знайде (Melovin).
8. Зотліла ніч, зранку все стало сіре, знайти нові кольори мушу я («KAZKA»).
9. I сказав би тобi: ти лиш сон («Океан Ельзи»).
ІV. Складне речення з різними видами зв’язку (СРРВЗ):
10. Не знаю, але вірю: душа плекає мрію, що шлях до тебе приведе (Melovin).
11. Підіймай частіше очі в небо: там те, що планував, там ті, кого нема… (Джеррі Гейл).
12. Закінчився ще один день, а це значить: ти скоро підеш – і закінчиться моє життя («Океан Ельзи»).

Заходила ніч.  Кудись ховаються останні шуми й гуки  літньої

днини. Не погасло ще на заходічервоне зарево, а вже над ним  зажевріла вечірня зоря.  А місяць зразу ожив і засвітився білим чарівним  огнем.  

Ринуло з неба  море  світла. Над  степом промайнув незрячий сон.  Ніч зайшла.  Маленькою хмаринкою темніє над  яром у степу  хуторець.  Синіють  хатки. У яр потяглися тіні.  Тихо в хуторі. Серпи, коси, вози, збруя — усе лежить коло хат. Стіжки свіжої  пашні,  тягнуться ниви з блискучою стернею.  На нивах темніють снопи, стелються  покоси і стоять  клапті недокошеної пшениці.

А над усім густо стелеться дух свіжого сіна.

Розкошами, красою віє над степом…

У яру тихо й сумно. Світить  місяць. Розтягнулися  довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб попливли проти  місяця  тіні. Запирскало щось…  Воли. За волами виринула  волохата постать.  На голові в неї  якесь ганчір’я, довга свита ,  на ногах великі  чоботи, а в руках

— батіг. З купи ганчірок визирає  дівоче личко з   великими очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура  й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились. Стоїть і осміхається.  Затремтіло зразу  повітря, і зграї срібних звуків полетіли яром і далеко кругом заснували степ.  Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі слова

пісні:

Яром, яром, пшениченька ланом,

Горою овес.

Не по правді, молодий козаче,

Зо мною живеш…

Слова  оддалися голосною луною.  Дівчина замовкла і схилила голову. Стало тихо. Тільки десь  далеко завмирали останні одголоси пісні.

Верби стоять непорушно. Крізь їх віти  визирають  зорі.  Дівчина звела  очі й вдивлялася ними в сріблясту далечінь.  Здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала головою. Знову  зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. Дівчина заплющила  очі.  І ввижається, що  вона дочка багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії  килими, дукачі срібні… Але не хоче її любити козак  молодий. Він у  пишному вбранні. Під ним грає кінь вороний з  золотимиі підковами, срібними стременами.  Сидить козак на коні  перед нею, а вона стоїть  перед ним засмучена та  стиха докоряє йому, що не  по правді він з нею  живе…  Тужить, розливається  голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу  оповідання  про дівчину та зрадливого козака.

Заходила ніч.  Кудись ховаються останні шуми й гуки  літньої

днини. Не погасло ще на заходічервоне зарево, а вже над ним  зажевріла вечірня зоря.  А місяць зразу ожив і засвітився білим чарівним  огнем.  

Ринуло з неба  море  світла. Над  степом промайнув незрячий сон.  Ніч зайшла.  Маленькою хмаринкою темніє над  яром у степу  хуторець.  Синіють  хатки. У яр потяглися тіні.  Тихо в хуторі. Серпи, коси, вози, збруя — усе лежить коло хат. Стіжки свіжої  пашні,  тягнуться ниви з блискучою стернею.  На нивах темніють снопи, стелються  покоси і стоять  клапті недокошеної пшениці.

А над усім густо стелеться дух свіжого сіна.

Розкошами, красою віє над степом…

У яру тихо й сумно. Світить  місяць. Розтягнулися  довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб попливли проти  місяця  тіні. Запирскало щось…  Воли. За волами виринула  волохата постать.  На голові в неї  якесь ганчір’я, довга свита ,  на ногах великі  чоботи, а в руках

— батіг. З купи ганчірок визирає  дівоче личко з   великими очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура  й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились. Стоїть і осміхається.  Затремтіло зразу  повітря, і зграї срібних звуків полетіли яром і далеко кругом заснували степ.  Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі слова

пісні:

Яром, яром, пшениченька ланом,

Горою овес.

Не по правді, молодий козаче,

Зо мною живеш…

Слова  оддалися голосною луною.  Дівчина замовкла і схилила голову. Стало тихо. Тільки десь  далеко завмирали останні одголоси пісні.

Верби стоять непорушно. Крізь їх віти  визирають  зорі.  Дівчина звела  очі й вдивлялася ними в сріблясту далечінь.  Здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала головою. Знову  зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. Дівчина заплющила  очі.  І ввижається, що  вона дочка багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії  килими, дукачі срібні… Але не хоче її любити козак  молодий. Він у  пишному вбранні. Під ним грає кінь вороний з  золотимиі підковами, срібними стременами.  Сидить козак на коні  перед нею, а вона стоїть  перед ним засмучена та  стиха докоряє йому, що не  по правді він з нею  живе…  Тужить, розливається  голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу  оповідання  про дівчину та зрадливого козака.