люблю горобців. вони гніздяться біля людських осель. веселе цвірінькання цих сміливих і розумних розбишак доноситься з-під стріхи над моїм вікном.
у горобців міцний конічний дзьоб, короткі крила, довгий хвіст. маленькі швидкі очі сіренької задиркуватої пташки насторожено навколо. вони весело стрибають на своїх маленьких ніжках, нервово перелітають з гілки на гілку, щось шепочуться між собою, затівають шумливі бійки.
горобці живляться насінням, , комахами, знищують ворогів саду.
я люблю спостерігати за цими маленькими веселими пташками.
Жила собі дівчинка. Вона дуже любила квіти. У неї в саду була улюблена квітка – троянда. Дівчинка приходила до неї щодня, завжди приносила з собою келих прохолодної води, поливала квітку та ще кілька хвилин захоплено дивилася на неї, говорячи приємні слова. Кожного дня квітка чекала, коли прийде її подруга, та хвилювалася.
Та ось одного дня дівчинка не прийшла. Квітка довго чекала, але ніхто так і не з’явився.
У саду були також й інші квіти: тюльпани, піони, хризантеми. Вони заздрили Троянді та ревнували дівчину до неї. Троянда похилилася до землі та все слухала: може йде дівчинка. Незабаром інші квіти почали насміхатися з неї, говорячи: «Навіщо ти чекаєш! Вона не прийде, вона знайшла квітку гарнішу за тебе, ти їй більше не потрібна!»
Троянда трохи зажурилася, але трималася гордо і прямо, як благородна квітка. Але з часом вона почала гинути, втрачати свою красу. А квіти все підтрунювали над нею. Троянда не перенесла розлуки.
Через тиждень дівчинка прийшла (вона хворіла) до своєї улюбленої квітки і, як звичайно, принесла горщик прохолодної води. Але вона не знайшла тієї прекрасної троянди!
