Речення:До тебе, Україно, наша бездольная мати струна моя перша озветься. В ньому є поширене звертання?

Ще зовсім недавно сонечку було важко дотягнутися до землі крізь волохаті, сіро-сині, неначе брудні, вологі хмари. Ще зовсім недавно біліли подвір’я сріблястим снігом. А сьогодні біліють своїм святковим вбранням вишеньки грушки й сливки, неначе наречені. А красені-каштани у відповідь на сліпучо-білий, такий чистий цвіт «дівчат» викинули свої свічечки-пірамідки з червоною облямівкою.Та берізка цієї весни майже не відстає від найновіших тенденцій моди: у неї цьогосезонна сукня із жовто-зеленого бісеру, що нагадує різної довжини сережки, які кокетливо звисають або гойдаються, коли їх, ніби ненавмисно, займає вітер-пустун. Черемха знову буяє цвітом і пахощами, які ні з якими іншими не сплутаєш.Мабуть, то справжні французькі парфуми, які весна привезла з самого Парижа. Лише старі дуби якось не зорієнтувалися, що цієї весни одягти. Їм, дідусям, ще не зрозуміло, чи то вже справжнє тепло, тому так довго і світять своїм кістяком у лісі. А яким килимом весна вистелила землю: на зеленому тлі — то жовті цяточки кульбаби, то сині рясту або: проліска, то темно-фіолетові курячої сліпоти. Все навкруги дихає свіжістю тамолодістю весни.

Серед густого високого сосняку росла тендітна берізка. Як вона сюди потрапила знав хіба старий дятел, бо він знав усе. Інші тільки здогадувались: можливо вітер заніс сюди зернятко, а може то птахи, несучи на своє нове гніздо гілку в дзьобі, привітались із сусідами під час польоту. Як би там не було, а виросла вона саме тут серед міцних товстокорих сосен. Ті, можливо, із благородства, помітивши що вона така маленька, тонкокора і тендітна – розступились, даючи найбільше світла молодій сестриці, тому навколо берізки була невеличка галявина. Всі в лісі полюбили берізку, за її незвичайні білокорі гілки. Навіть галасливі сороки злітались сюди посперечатись у кого з них біліші боки і кому більш пасує посидіти на цих білесеньких вітах. Сосни затуляли її від холодних злих зимових вітрів і вона зростала красунею. Будь хто мандруючи лісом не міг не замилуватись помітивши її.  Ні в кого не піднімалась рука образити красуню.

В той день було сонячно, люті сніжні місяці уже минули і до лісу завітала весна. Сніг потемнів просів і в деяких місцях уже грілись на сонці темні лисини землі, вкритої прілим листом.  Берізка мружилась проти сонця, підставляючи лагідному промінню свої ніжні віти. Вона дуже любила весну: гамірливу, веселу, радісну, що приходила на зміну зимовій тиші.  Заслуховувалась гомоном дрібного птаства, дзижчанням  пробуджених теплом комах берізка привітно махала білими гілками першим  ключам гусей, що повертались із вирію. Вони пролітали зовсім низько і голосно кричали над лісом. Все наповнювалось новими невідомими весняними пахощами.

Несподівано, десь із глибини лісу, до берізки долинули звуки кроків по мокрому розлізлому снігу і тріск гілок. Лісом ішла Недобра людина.  Чому саме недобра? Від неї навкруги розходилось недобро . Уся її одежа, постава і погляд виділяли недобро. Сірий плащ, застебнутий під саму шию, сіра плетена шапка натягнена на самі очі, чорні гумові чоботи, жовте загострене обличчя, тонкі губи, маленькі злі очі з колючим поглядом. Все свідчило в цій людині вмерла любов. Вона йшла по лісі і щось постійно бубоніла собі під ніс. Недобра людина не любила весни, не любила нічого красивого живого, та й нічого на світі вона не любила. Тримаючи в руках палицю, вона іноді зупинялась і з люттю збивала сухі сучки із молодих сосен. Навіть гамірливі птахи притихли на вершечках взрівши Недобру людину.

- Яка паршива ця погода. Ненавиджу цей мокрий сніг. Ніде немає порядку! Гілки чіпляються за плащ. Сосни ростуть не рядами. Не має порядку ніде. А це ще, що за деревина? Всі сірі, а вона біла! Що краща за всіх?
Недобра людина підійшла до берізки і кілька разів труснула, намагаючись зігнути красуню. Потім вдарила палицею по корі.
- Куди дивляться лісники, чому не зрубають? Ну немає в нас ніде порядку! Навіть в лісі не можна відпочити.

Недобра людина набрала в жменю мокрої землі й заходилась вимазувати білий стовбур. Потім підстрибнула, вхопила кілька ніжних гілок, зі злістю відломила і кинула на сніг. Із ранок потік сік. Недобра людина спробувала сік на смак.
- Гіркий, тьху! Не ма порядку! – Хляпаючи по розкислому снігу своїми здоровенними чобітьми Недобра людина пішла собі далі.

А берізка заплакала. І плакала вона не так від болю, хоча поламані гілки дуже боліли, як від образи. Для чого, для чого було тій людині так вчиняти з нею? Тільки тому що в неї білі гілки? Нащо було ламати, хіба ж вона заважала їй пройти, чи не було інших сухих гілок? Але ніхто не чув плачу берізки. Та якби Недобра людина і почула берізку, то не змогла б відповісти, бо й сама не знала для чого вона це зробила - просто вона була недобра.

Сльози текли, капотіли із зламаних гілок на посірілий сніг і сльози ті були дійсно гіркі. Берізці було гірко, вона не розуміла, як можна в такий весняний погожий день робити зло. Її сльози нестримно капотіли вимиваючи в талому снігу ямки.
І тут, там під прілим листом, куди збігали берізчині сльози щось заворушилось. Злежаний лист піднявся і звідти визирнули тендітні білі голівки. За кілька хвилин поляна навколо берізки вкрилася чарівними білими пахучими квітами. Їх голівки на тонесеньких шийках дзеленчали, ніби дзвоники.

-   Чому так гірко, навколо ж весна? Не плач красуне, ми виросли із твоїх сліз, щоб звеселити тебе. Щоб першими привітати з весною. Відтепер кожна людина навіть недобра побачивши нас посміхнеться і в неї на душі розтане, отой злий, холодний камінь.

  Вся галявинка знову наповнилась весною. Берізка посміхнулась, їй уже не боліли свіжі рани і вона щедро поливала квіти своїм, уже солодким соком.