1) Речення з відокремленим узгодженим означенням:
Г) В густому повітрі, |насиченому тліном і випарами ґрунту|, ясно горять берези.
2) Речення з відокремленою обставиною:
А. Колесо крутилося, |хизуючись білою, виточеною з берези колодкою|.
_
Речення з відокремленими означеннями – неузгодженим (1) та узгодженим (2, 3):
Д) Вбіг знадвору Василько, 1|в дядьковій кудлатій шапці|, 2|веселий|, 3|розчервонілий|.
Друзі, сьогодні маємо доволі дискусійну тему для власного висловлення. На жаль, така проблема є близькою для багатьох українських сімей. То підтримаєте ви таку думку чи спростуєте? Постарайтеся знайти переконливі аргументи!
На чужині ще більше батьківщину цінують
Я згоден із думкою, що на чужині батьківщину цінують більше.
З дитинства ми звикаємо до навколишнього світу, починаємо любити все, що нас оточує: природу, людей, рідне місто. Коли ж опиняємось за кордоном, все здається незвичним, чужим, у серці оселяється туга за Батьківщиною. До того ж, на чужині інші звичаї та побут, до яких людині буває важко звикнути.
Яскравим прикладом на підтвердження цієї тези є також життя Григорія Многогрішного з роману Івана Багряного «Тигролови». Коли чоловік утік із потягу й опинився в тайзі, він постійно відчував тугу за Батьківщиною, хоч і знайшов прихисток в українській родині, яка шанувала народні традиції та звичаї. Герой страждав від того, що в Україні лишилися його рідні та друзі, та для нього дорога додому закрита.
Якщо подивимось на сучасне життя, то побачимо, що люди в пошуках кращої долі вирішують поїхати за кордон. Опинившись у чужій країні, вони страждають від того, що позбавлені спілкування рідною мовою та оточені чужоземцями. У них постійно виникають спогади про рідну землю і сім’ю. Люди починають цінувати те, що втратили, не витримують розлуки й повертаються додому.
Тому справді: людина, опинившись на чужині, починає ще більше цінувати Батьківщину.
