Прочитати текст. Виконати завдання до тексту.
НАШ КЛАС
Наша школа — найкраща в містечку. Не думайте, що я хвастаюсь, — справді найкраща. Вона зовсім нова-новісінька, її ж тільки цього літа збудували. Вона має два поверхи, вікна в ній величезні та світлі, а коридор такий широкий, що хоч би й десятеро школярів стали в шеренгу й отак побігли, і то б ніхто за стіну не зачепився. Як підеш ти коридором, то з обох боків побачиш двері й двері, — багато дверей. То все — класи. А на другому поверсі вчительська кімната, кабінет директора, фізкультурний зал і в самому кутку, праворуч, — наш клас. Еге ж, з усіх класів тільки наш четвертий «А» на другому поверсі. Я ніскілечки не хвастаюсь, наш класний керівник Захар Іванович так і сказав: — Діти, пам’ятайте, наш клас помістили недалечко від директорського кабінету, бо всі вчителі певні, що четвертий «А» буде найбільш дисциплінований і не заважатиме працювати. (О. Донченко).
Знайти та виписати в тексті числівники. З’ясувати, як вони утворен складні, складені), яку синтаксичну роль виконують у реченні.

Ось і минув іще один день марного чекання на твій приїзд додому. Минають дні за днями, тижні за тижнями, місяці за місяцями, а тебе все щось не відпускає приїхати до мене, до твоєї мами. Якби ти знав, дорогий мій сину, як важко мені бути в чотирьох стінах наодинці зі старістю. Я все прекрасно розумію: в тебе своє життя, дружина, син, робота… Але ж я — твоя мати, котра дала тобі життя, важко ростила тебе сама, долаючи труднощі. Тому, мабуть, і народила тільки одного сина. Більше не змогла б поставити на ноги.Я леліяла тебе, як квіточку. Коли хворів — ночей не спала, часто працювала неповний робочий день, бо ж не було тебе на кого зоставити. Бувало, що й недоїдала. Твій батько нас залишив, коли ти ще був маленьким і дуже хворів. Він злякався труднощів. Та й батьки його нашіптували, що я маю тільки гарну довгу косу, а ні статків моя родина не нажила, ні вищої освіти мені не дала.Я все витримала, хоч інколи хотілося руки на себе накласти. Гірко плакала ночами, а раненько йшла до роботи. Водила тебе спершу в садок, згодом — до школи. Коли тобі виповнилося 11 років, я зустріла собі пару, але той чоловік не зміг стати тобі батьком. Його не цікавила дочка від першого шлюбу, а тут іще й ти. І я знову добивалася всього сама. Придбала квартиру, все, що треба було для життя, вчила тебе. Всю свою ласку й любов віддавала тобі одному, виконувала всілякі твої забаганки. Потім ти служив в армії — і моє серце заходилося тугою. Молилася, щоби все в тебе було добре, щоб не забрали тебе до Афганістану.Плакала ночами, просила Матір Божу, щоби захистила тебе в чужому краю. І, слава Богу, дочекалася тебе з армії. Якось раптово ти одружився. В мене народилася внучка. Я любила всіх вас, але… не була чомусь зігріта вашою любов’ю. Все робила сама. Поки ви спали, я піклувалася, щоб вас чекав смачний сніданок, чистий одяг. Як не старалася, а невістка лише раз назвала мене мамою. Мені було прикро, та я мовчала…А потім ви раптово переїхали до свахи. Потім я пережила зраду твого вітчима. Ми розлучилися. І ось я сама. Була родина — і не стало. Тиша в квартирі… Її порушує тільки цокання годинника й муркотіння кішки.…Навідувався до мене ти, сину, рідко. Завжди поспіхом. Коли я ще працювала, то за роботою і між людьми час збігав швидко. А як пішла на пенсію… Часу багато, не маю куди себе подіти. Щоб не збожеволіти від самотності, переїхала в містечко свого дитинства. Але й тут у кожного — свої проблеми. Старих друзів розгубила, нових не придбала, а відстань до тебе, сину, стала більшою.З першою дружиною в тебе не склалося. Ти одружився вдруге. Я розумію, що клопоту тобі додалося, але моє серце так хоче тепла й уваги від рідного сина. Я часто згадую, як ти був маленьким, як допомагав мені. А тепер сапаю грядки сама. Тримаю невеличку господарку, город. Передаю вам сумки, а ви часом і подякувати забуваєте. Але я мирюся з усім, аби вам було добре.Особливо гірко мені, коли ти забуваєш привітати з днем народження, Новим роком… Дужче болить, що син забув про рідну матір. Коли ти був малим, а я інколи плакала від якоїсь безвиході, ти обнімав мене рученятами й шепотів: «Мамулечка-красотулечка, не плач. Я виросту, стану твоїм оборонцем і нікому не дам тебе скривдити».Де ж ти тепер, мій оборонцю? Чому не борониш мене? Наприклад, від злого сусідського слова. Бо як жінка на старість залишається сама, то вона нікому не потрібна, і кожен норовить ноги об неї витерти й боляче вдарити словом у саме серце. Почуваюся корчем при дорозі, якого кожен скубає. Приїдь, сину, розрадь мене у важку хвилину, витри мої пекучі сльози, дай прихилити свою сиву голову до твого мужнього плеча…З любов’ю — твоя мама.

Що дає сучасному українцеві знання історії

Кажуть, без минулого немає майбутнього. Історія нашого народу велика, героїчна. Він пройшов через величезні випробовування, тяжко жив і змагався. Наші предки жили, творили, мислили, боролися, оборонялися, будували фортеці і міста, орали ниву. Наш народ створив дивовижний світ пісень, казок, оповідань, легенд. Останнім часом повертаються звичаї, традиції, обряди, що мають тисячолітні джерела.

Кожен українець повинен надихатися нашим героїчним минулим, брати з історії позитивні приклади та робити свої висновки з подій минулих літ та вчинків людей, що жили у ті часи. Саме тому ми повинні вивчати, шанувати та берегти свою історію, культуру, традиції та звичаї, пишатися ними, передавати їх своїм нащадкам.