Товариш — це людина, пов'язана з кимось почуттям дружби, щирий приятель; однодумець, спільник: «Хоть ти і Грек, та цар правдивий, Тобі латинці вороги; Я твій товариш буду щирий»
Слово пан має два значення: представник панівного класу і форма звертання, прийнята в суспільстві.
Наша мова розрізняє два значення слова пан навіть граматично: пани — представники панівного класу і панове — множина при звертанні безвідносно до класової належності.
Деякі мешканці України, що досі перебувають у полоні облудних ідеалів радянської доби, категорично виступають проти слова пан як форми звертання.
Ау, есть здесь кто-нибудь? Продолжай отвечать, или же данный вопрос перейдет к другому отвечающему: 04:10
Школьные Знания.com
Какой у тебя вопрос?
olegk12241640
5 - 9 классы Українська мова 18+9 б
Випишіть складні речення з уривку.Товариш — це людина, пов'язана з кимось почуттям дружби, щирий приятель; однодумець, спільник: «Хоть ти і Грек, та цар правдивий, Тобі латинці вороги; Я твій товариш буду щирий» (І. Котляревський); «Хто ж не мріє мати вірного товариша й самому бути таким!» (О. Гончар). Усі похідні від нього мають саме цю семантичну основу: товаришка, товаришувати, товаришування, товариство та ін. Будь-кого товаришем не назвеш. Для цього в нас здавна існують слова пан, пані, панна, добродій, добродійка. Вони вживані як самі, так і з означеннями шановний, вельмишановний, поважний, високоповажний, ласкавий і под.
Слово пан має два значення: представник панівного класу і форма звертання, прийнята в суспільстві. Воно вживається в сімох слов'янських мовах — українській, білоруській, польській, чеській, словацькій, верхньолужицькій, нижньолужицькій. Наша мова розрізняє два значення слова пан навіть граматично: пани — представники панівного класу і панове — множина при звертанні безвідносно до класової належності.
Деякі мешканці України, що досі перебувають у полоні облудних ідеалів радянської доби, категорично виступають проти слова пан як форми звертання. І посилаються при цьому на Тараса Шевченка, який «не любив панів», та на наявність у нашій мові слів на кшталт панщина, запаніти тощо. Але ж наш Великий Кобзар уживав пан та похідні від нього і в другому значенні — як форму ввічливого звертання. Наведу кілька прикладів за «Словником мови Шевченка вам, панове-молодці, Преславнії запорожці, За честь, за славу, за повагу; Нехай вам, панове товариство, Бог допомагає; Панно, пташко моя! Панно, доле моя! Не соромся, дай рученьку, Ходім погуляймо; Цілую твою стару пані, твоїх молодих діточок; Вельми і вельми шановная і любая моя пані Мар'є Василівно!
Село моє зелено-кучеряве, Між верб, ставків виблискує кришталь. Поміж лугів, поміж пахучі трави Нічлава тихо в'ється в синю даль.
Є на землі місце, де помістилось усе найдорожче, найкраще для мене. Місце, де кожна стежка, кожне дерево нагадують пору безтурботного дитинства... Це — моє село.
Я народилася і живу у маленькому, але мальовничому селі Жабинці, що розкинулось на берегах Нічлави.
Ще до сьогодні односельці розповідають легенду про походження його назви.
Колись давно на території сучасної ферми був маєток пана Жаб'є. До нього приходило багато людей найматися на роботу. Оскільки пан був дуже добрим, люди зводили собі оселі і залишалися на постійне проживання. З часом маленький хутірець перетворився на село. Коли Жаб'є помер (в нього не було продовжувачів роду), то люди на честь доброго пана назвали село Жабинцями.
З того часу минули століття, а воно й досі красиве і чепурне, завжди вітає усіх. На дорогу світять вікнами не маленькі хати під солом'яною стріхою, а високі добротні будинки.
Зараз у моєму селі всього п'ять вулиць: Горішня, Долішня, Кут, Гаврилівка, Нова. Але кожна з них по-своєму гарна і неповторна. Навесні зачаровують вони вишневим та яблуневим цвітом, влітку п'янять душу запахом матіоли та лілій, восени стелять під ноги жовтогарячий килим опалого листя, а взимку кружляють у чарівному танку сніжинок.
І я завжди відчуваю якесь нестримне, ні з чим незрівнянне почуття радості та задоволення. Якийсь гарячий клубок підкочується до горла... і хочеться говорити і мовчати, плакати і сміятися. Саме так буває після довгої розлуки.
Минають роки, змінюються часи, погляди, смаки, люди. Народ-творець дбає, працює, зводить новобудови — і в результаті — гарний будинок культури, двоповерховий магазин, уже 11 років радо вітає дітей школа. А в церкві Покрови Богородиці проходять богослужіння. Не забули односельчани і про тих, хто боровся і віддав життя за наше сьогодення — січових стрільців та воїнів УПА. їм на вулиці Кут насипано могилу. До неї ніколи не заростає стежка. Тут завжди чисто і людно. Сюди у день роковин йдуть жителі, приходять учні-першокласники, випускники, молоді пари...
На лівому березі Нічлави височіє напівзруйнований костел, якому уже понад двісті років.
Наш народ вміє і любить працювати, тому сподіваюсь, що через кілька років село моє стане ще кращим і я ще довго чутиму в ньому рокіт тракторів у час весняних та осінніх робіт, насолоджуватимусь запахом стиглого жита і пшениці у гарячу пору жнив.
Я дуже люблю своє село і горджусь ним. А якщо Богом суджено мені його залишити, то "пташкою" завжди летітиму до свого "гнізда", до рідних Жабинець.
