Історія книги тісно пов’язана з розвитком писемності. У стародавні часи на землі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити.
Але необхідність записувати, передавати іншим якісь відомості, досвід, знання виникла у людей дуже давно.
Тому «сторінками» давніх книг ставали камені, стіни печер, щити воїнів. Писали на всьому. Згодом стародавні люди додумалися писати на глиняних табличках, які потім висушували і обпалювали на вогні. Але хіба багато можна було написати на цих сторінках? До того ж книги ці були важкі і некрасиві.
Коли, наприклад, якийсь вчений збирався в дорогу і брав з собою 2-3 такі «книги», для цього йому був потрібен цілий віз. Тому люди продовжували шукати матеріал, з якого б можна було виготовляти книги.
І знайшли … А сталося це в далекій Африці, де на берегах повноводних річок зростає багато папірусу. Одного разу стародавні єгиптяни виявили, що волокна цієї рослини перетворюються на сухі вузенькі стрічки, які, до того ж, добре вбирають фарбу. Ось так і з’явилися книги з папірусу. Окремі листи папірусу склеювали в довгу смугу – сувій. На таких сувоях, що досягали в довжину до 100 метрів, записували різні тексти. Писати на сухих стеблах папірусу було зручно, але з часом такі книги «ламалися» і розсипалися.
Пізніше книги робили з тонкої козячої, овечої або телячої шкіри. Перша з них з’явилася в місті Пергамі у Малій Азії, тому й назвали такий папір пергамент. Перший папір виготовили в Китаї. З ХІІІ століття в Європі основним матеріалом стал папір.
