Объяснение:
Духовний шлях Тараса Шевченка є класичним прикладом нелегкого шляху православного християнина, який шукає в умовах соціальної несправедливості Правду Божу та волю до існування, взірцем пошуку духовного шляху всебічного пізнання людського буття та прагнення народу до самобутності. З одного боку, життя Шевченка визначене його пристрасним, безкомпромісним, суперечливим характером, сповненим «непорушної хохлацької впертості»З другого боку, життєвий шлях поета став школою вчителя моралі, вчителя життя та національної самосвідомості.
І це не випадково, бо лише через подолання людського страждання, суперечностей життя, надивившись на «похмуру декорацію та бездушних, грубих лицедіїв» та її «мерзенних уславлювачів», як писав Шевченко, — можна наблизитися до Істини.
Літературна спадщина Шевченка в сучасній науці досить ґрунтовно вивчається світськими дослідниками. Питання ж релігійної етики, соціальної думки, підняті мислителем, все ще вимагають серйозного богословського дослідження та певного церковного осмислення. Питання про місце соціальної етики в літературній спадщині Шевченка стоїть сьогодні досить гостро не лише у філософії, а й у політичній теології. Цим стурбовані не лише професійні філологи, літературознавці, педагоги, а й взагалі всі, хто цікавиться спадком українського генія.
Шевченко, порушуючи численні проблеми соціального устрою суспільства, вказує на велич Бога у світобудові, на місце людини в світі, Батьківщини в долі особистості, формуючи цим певні засади етичної самосвідомості людської особистості.
ВЕРЕСАЙ (Лобза) Остап Микитович (бл. 1803 – квіт. 1890) – видатний укр. кобзар. Н. в с. Калюжинці (нині село Срібнянського р-ну Черніг. обл.) в родині кріпаків-музикантів. Осліп на 4-му році життя. 15-річним хлопцем пішов навчатися гри на кобзі і, маючи гарний голос (тенор) та досконалий слух, швидко опанував кобзарське мист-во (див. Кобзарі). Чудово виконував нар. думи і пісні. Мандрував бл. сорока років шляхами України. Творчістю в. зацікавився рос. худож.-фольклорист Л.Жемчужников, який намалював його портрет, записав кілька пісень від нього, познайомив з П.Кулішем. Останній також записав кілька дум та пісень.
1871 в. вперше співав у Києві на відкритті Колегії Павла Ґалаґана. У верес. 1873 виступав на засіданні пд.-зх. від-ня Рос. геогр. т-ва в Києві, де М.Лисенко виголосив реферат на тему "Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм". Під час роботи 3-го археол. з'їзду, що відбувався в Києві 1874, в. слухали вчені-славісти з усієї Європи. 1875 в. у супроводі П.Чубинського та М.Лисенка побував у Санкт-Петербурзі, де співав у клубі художників на гостині, влаштованій на честь Т.Шевченка; в етногр. від-ні Рос. геогр. т-ва; в Зимовому палаці; в приміщенні Дворянського зібрання; в Соляному м-ку на околиці С.-Петербурга, де влаштовувалися пром. й кустарні виставки. П.Чубинський та О.Русов записали від в. понад 20 пісень та дум. В його репертуарі було чимало істор. тв.: "Як три брати з Азова втікали", "Невольницька", "Дума про бурю на Чорному морі", "Про удову та трьох синів", "Дума про Федора Безрідного", "Про Олексія Поповича" та ін. На виступах він майже завжди виконував свою улюблену пісню "Про правду і кривду", за виконання якої його часто заарештовували.
У в. була своєрідна кобзарська школа. Серед його учнів – Василь Бублик з с. Никонівка (нині село Срібнянського р-ну), Яростей і Янголь з с. Березівка (нині село Талалаївського р-ну; обидва Черніг. обл.), Антон Негрій з Калюжинців. Т.Шевченко подарував в. "Кобзар" з власним підписом від 23 жовт. 1860.
