До ть написати лист до говорющої риби із твору Емми Андієвської «Говорюща риба»

Твір за повістю Г. Тютюнника «Климко»
Твір розміщено в твори з української літератури від Tvir в Пятница 4 сентября
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».

Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодо характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість до ншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть за залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.

Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».

Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.

. ДУХОВНЕ І ТІЛЕСНЕ У ЛЮДИНІ 
Уявлення про тілесне і духовне зазнали в історії культури значну трансформацію. Античність, яка залишила у спадок мистецтво турботи про себе, високо цінувала здорове і красиве людське тіло, що стало не природним, а культурним, наділеним суспільно значимими символами. Зовнішність, манери, жести, одяг - усе це свідчило про походження і становище людини і виражало його ставлення до системи громадського порядку. Стародавні суспільства взагалі надавали значення не стільки тому, що думає або переживає людина, скільки того як він поводиться. Середньовіччя, навпаки, надмірно інтенсифікувало дух і культивувало не стільки турботу про тіло, скільки турботу про душу, в рамках якої вироблялася складна психотехніка стримування афектів і потягів. У нових суспільних умовах все більш важливим ставали бажання, наміри і думки людини і тому контроль за пристрастями душі ставав серйозною суспільною проблемою. Її рішення взяла на себе релігія, ефективно використала для цього процедури покаяння, що діють на основі ретельних класифікацій гріхів. У Новий час основної антропологічної константою зробився розум, сприяє зростанню самодисципліни, стриманості, передбачливості та далекоглядності людей. 
У класичній філософії людина вважалася господарем власного Я, здатним керувати душевними пристрастями і тілесними бажаннями на основі розуму. Разом з тим безліч мимовільних дій, незрозумілих фобій і неврозів свідчили про те, що вчинки людини визначаються не тільки раціональними суспільними нормами, але і несвідомими афектами, потягами і бажаннями, які з причини їх не моральності витісняються зі свідомості, але залишаються при цьому сильнодіючими мотивами поведінки і викликають або осуджені суспільною мораллю проступки, або у разі придушення цих бажань до найсильнішим нервових розладів. Критика метафізики розуму і реабілітація несвідомого Фрейдом може зрівнятися з коперніканської революцією, що перетворила Землю з центру Всесвіту в рядову планету Сонячної системи. Архіпелаг несвідомого, дослідженням якого займався Фрейд, виявився великим, і дуже своєрідним. Для його вивчення виявилися малопридатними класичні методи рефлексії. Вони були трансформовані або замінені психоаналізом. Однак у Фрейда ще збереглися багато застарілих моральні оцінки несвідомого як зосередження всього порочного і аморального. К. Юнг спробував звільнитися від тиску цих догм і