Літературний паспорт твору "Живиця" Наталії Баклай

Автор «Неймовірних пригод Івана Сили» О. Гавриш наполягає на тому, що цей твір — дитяча казка. Але, як на мене, розповідь про Івана Силу — це пригод­ницька повість про видатну людину.

Прототипом образу Івана Сили стала реальна людина — Іван Фірцак (сценіч­не ім’я — Кротон), якого на Закарпатті знають усі. Кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. Глядачі десятків країн апло­дували атлетові, але, повернувшись на Україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах.

На жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але до­бре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. А те, що Іван Фірцак належить історії України, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі.

«Неймовірні пригоди Івана Сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. О. Гав­риш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.

Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, засту­пився за Міху Голого, вокального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус за­боронив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тре­нував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чем­піона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із най­складніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках за­вжди перемагає добро і благородство.

Утворі івана карпенка-карого «мартин боруля» зображується образ звичайного трудового чоловіка мартина борулі та його сім’ї. але чомусь голова сім’ї раптом переоцінив свої життєві цінності і захотів не просто жити, як звичайна та нормальні людина із села, а отримати статус дворянина. звичайно, дворянський статус є несумісним зі статусом звичайного мужика, тому мартин боруля намагався змінити своє життя кардинально. наприклад, він спав зранку довше, намагався менше працювати, хоч і не дуже комфортно себе відчував в такій ситуації. звичайний, хоч і заможний чоловік із села намагався бути аристократом. але до чого могло призвести прагнення бути не таким, як твої батьки та прадіди?які суперечності в житті все це може викликати? більш того, мартин боруля намагався змінити не тільки себе особисто, але і свою сім’ю. наприклад, дочку він хотів видати заміж за когось надто освіченого родом із міста, навіть направив туди свого сина, щоб він знайшов сестрі такого нареченого. дружині своїй він забороняв багато поратися по хаті. все це жодним чином не покращує життя членів родини мартина боруля, а лишень викликає в них подив, нерозуміння та деяку пригніченість. хіба може такий стан речей зробити життя цих людей кращим? напевно, що ні. але зі стороні все це виглядає просто смішно та може таким чином розвеселити читачів. всі ці спроби в результаті не бажаного результату. життя мартина борулі та його сім’ї кращим не стало. більш того, намагання стати аристократом спричинило велике розчарування для кожного з них. наречений дочки кудись втік. син мартина степан, який мав би працювати на землі, але був вимушений працювати в місті писарем на службі, звільнений із роботи. найголовніша поразка головного героя – його все ж таки не було визнано дворянином, через те, що його прізвище містило всього лише одну не ту літеру, яка була потрібна (боруля замість беруля). все це говорить про те, що не тільки сама сім’я не визнала намагання мартина борулі стати тим, чим ніхто з них не є, але й оточуючий світ та суспільство не сприйняло аристократичні амбіції та залишило мужика тим, ким він є. життя не тільки не стало кращим, воно навіть погіршилося. твір базується на реальних подіях. батько його автора, івана карпенка-карого, багато років намагався відновити свій статус дворянина, але всі його спроби закінчилися нічим.