Автор невідомий
Назва «Чи не той то хміль»:
Жанр: історична пісня.
Рік написання/видання приблизно 1649
Літературний рід: ліро-епочний твір
Тема оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.
Ідея уславлення гетьмана як захисника народних інтересів.
Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.
Композиція Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем. Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води. Кульмінація: перемога над ворогом. Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».
Художні засоби Метафори: «Хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати». Епітети: «Золота Вода», «хороша врода». Гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький К Золотому Броду,— Гей, не один лях лежить Головою у воду». Повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі ляхи». Риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?», «Що у пиві кисне?». Гетьмана Богдана Хмельницького показано сміливим воїном, розумним стратегом, полководцем який у боротьбі спирається на широкі народні маси що підтримують його На другому плані в пісні – поляки-загарбники які змальовані в зневажливо-сатиричному дусі. Історичною основою пісні «Чи не той то хміль» стала перша перемога козацького війська під проводом Богдана Хмельницького у Визвольній війні 1648—1654 рр. битва під Жовтими Водами. Проти війська Речі Посполитої виступили козацькі загони та їхні союзники-татари. Тріумф під Жовтими Водами надихнув український народ на звитяжну боротьбу проти соціального та національного гноблення, уселив упевненість у звільненні з неволі. У кожному рядку пісні відчувається захват Б. Хмельницьким: ляхів рубає, не один лях лежить головою в воду. Пісня ідеалізує гетьмана, бо бачить у ньому захисника народних інтересів. Автор уболіває за свого улюбленця й закликає його бути обачним: Не пий. Хмельницький, дуже Золотої Води, тобто не заспокоюйся, пильнуй. Силу й відвагу Б. Хмельницького змальовано гіперболізовано, він не боїться 40-тисячного польського війська. Що ж робить його таким упевненим у своїх силах? Підтримка козацького війська та союзників-татар: За собою великую Потугу я знаю. Іще й орду татарськую За собой веду. У пісні змальовано ганебну втечу польського війська, смерть ворогів. Ці рядки звучать сатирично й виражають зневажливе ставлення народу до загарбників: втікали вражі ляхи — Погубили шуби…. лежать після бою, вищеривши зуби, їли ляхів собаки І сірії вовки. Ось така помста народу своїм кривдникам.
У творчості Т. Шевченка Україна найтрагічніше постає в образах жінок, передусім скривджених долею в закріпаченому суспільстві: це селянки-кріпачки, і вдови, і сироти, і покритки. Одним із таких творів є мініатюра-образок (Образок — невеликий за обсягом твір (як правило, прозовий), основою якого є ескізне зображення певної події або сценки) «Сон» («На панщині пшеницю жала...»), написана в 1858 р. в Петербурзі. Цей вірш присвячений Марку Вовчку, авторці збірки «Народні оповідання», талантом якої захоплювався Т. Шевченко.
В основі сюжету — протилежності: воля — неволя, дійсність — сон героїні (мрія), реальний нелюдський життєвий лад — омріяний народний суспільний ідеал. Отже, в образку жорстока реальність протиставляється мрії, що здійснюється лише в сні. Емоційне піднесення в зображенні сну забезпечується зростаючою ритмікою вірша, емоційною лексикою, адже героїня переживає щастя:
