Проблема індивідуальності. Е. Андієвська порушує у творі питання про те, якою є доля унікуму в суспільстві, яке не готове до його сприйняття, і хто винен у тому, що інакшість приречена на вигнання й загибель. За законом природи, риби мусять мовчати, проте сталося так, що «серед табунів мовчазної риби… народилася балакуща риба». Та, за звичаєм, сіра маса такого іншого має за божевільного, не визнаючи його унікальності чи геніальності. «Говорющих риб», як правило, жахаються і соромляться; ви нятковість заважає і дратує посередностей: «ба лакуща риба, говорячи без упину, заважає рибам зосередитися, а це порушує гідність риб’ячу».
Проблема сили слова. Чи не виступає «говорюща» риба поетом, коли розмірковує над тим, «яка розкіш вимовити слово, а тоді дивитися, як воно кольоровими бульбашками рухається крізь воду», і чи не є це слово першим серед риб? Пророк часто буває не визнаним за життя. Водночас мудрість завжди цурається марного базікання. Зрештою, на бульбашки можна дивитися по-різному: як на кольорові (естетичний аспект) і як на порожні (марнославство).
Відповідь:
"Чи була щаслива Леся Українка"
У Лесі Українки була дуже тяжка доля, але попри це все вона вона була дуже талановитою, упевненою в собі людиною, яка трималась до останнього. Духовна міць фізично недужого тіла, властива Лесі Українці, наснажувала і її творчість. Потрібна була неабияка мужність, щоб, всупереч тиску влади, писати про кривди рідного краю.
Здавалося, Леся була розбита і спустошена від втрати свого коханого чоловіка. Але гідна подиву залізна воля згодом знову дала їй сил, щоб підняти себе з руїни, звільнитися від депресії. Бо життєве кредо Лесі Українки – сміливо творити свій шлях серед будь-яких незгод, змагатися з долею, не впадати у відчай під її ударами.
Леся Українка пішла шляхом Кобзаря. Вона прагнула створити образ духовно могутньої людини-борця, здатної втілити в собі дух епохи.
Пояснення:
