Розповідь про синьомордів з твору ТТБ​

— Немає на що стать, — осміхнувся швець. Він не дивився на поліцая, він дивився кудись повз його коліна.

Поліцай коротко, прямо вдарив його п'ятірнею в обличчя.

Швець похитнувся назад, але не впав — устиг обіпертись на руки.

Він притулив долоню до розсіченої губи, а поліцай одкинув чоботом ковдру і відступився на крок, скрививши рота. Під шевцем був маленький дерев'яний візок на підшипникових коліщатах. Поруч лежали дві дерев'яні підпихачки — дві дощечки з обшитими шкірою ручками.

— Шмаркач, — незлостиво промовив з-під долоні швець, дивлячись, як і раніше, мимо поліцая. — Я, щоб тобі тепленько жилося, ноги в шахті зоставив, а ти мене за це — по зубах...

На календарі вже час для весни.    Причаїлася холодна зима десь у яру. Не хоче забиратися геть. Та не бояться її люди, особливо молоді дівчата та хлопці. Допомагають весні долати зиму у весняних хороводах: «ми цю пісеньку співаєм і весноньку викликаєм». Носять зображення сонця. Побачило це велике сонце, усміхнулося, послало багато промінчиків на землю, щоб привітатися із побратимами. Потепліло. Розтанув сніг. Заспівали радісно дівчата: «ой минула вже зима, снігу, льоду вже нема». Запалили солом'яне опудало зими. Перелякалася зима, та й побігла від нестерпного жару у вічний холод. Почула заклики дівчат весна, ступила на поріг, а з нею разом «прилетіли журавлі, і великі, і малі».    Природа прокинулась, зазеленіла та й зацвіла буйним цвітом для гарного майбутнього врожаю.