Образ Юзефа Тишкевича. Пригадайте вчинки цього героя. Письмово створіть інформативне гроно до образу. (книга козак швайка)

Рахіра . «лінива до розпуки, пленталася цілими днями бездільно по селу, та все, що впадало їй в очі, особливо ж дріб, або ставала там, де ґаздині білили свої полотна, щоб опісля, при відповідній нагоді, з одного або другого затягнути незамітно під пахву».(автор)  "сором нам робиш, саво! ти любиш дівчину пусту, що на неї ні один порядний хлопець у селі не глядить, що її ніхто порядний за жінку не візьме. вона погана волошка, циганка. дивися на її зуби й на її рот! як клубки з м'яса стоять їй в лиці! чи вона чим причарувала тебе? дивися, яка вона погана! чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або у голодної собаки! "(михайло говорить саві)анна. "до писання не складалися її пальці, звикли лиш до "грубшої" праці, а до читання неставало часу"." була прегарна в тій хвилі. середнього росту, з темним, як шовк, волоссям, мала на собі скромну ріклю, що, не стісняючи її в рухах, приставала пестливо до її молодої, гнучкої статі, що, на око ніжна, таїла в собі силу та вабила до себе, мов музика, гармонією жіночності.""   була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. до того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. все була коло панни й вивчилася при ній всячини. панна говорила з нею, мов із рівною собі. а й стидлива була страшенно. там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(михайло) був при тім.  "" на танці не ходила ніколи. була майже від чотирнадцяти літ на службі у дворі, а забави й розривки її сільських ровесниць були для неї цілковито чужі. не мала й жодних товаришок між сільськими дівчатами й товаришувала виключно з донькою докії, парасинкою. з іншими не мала що . у неї не було таємниць і любовних справ, які спонукували дівчат до шаленого дитячо-безумного сміху й переговорів."

Вцьому році зима не вдягала білої свити.  часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав.  пошукала, що ж робити? --  бідувала в старій із торішніх зів’ялих трав.  як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць.  сперечалася з морем, несла сум’яття вітрів.  все збиралась на силі, та не встигла огледіться,  як проснулись дерева і на одрі лід потемнів.  крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.  лід кришився, б’ючись об каміння   і нарешті по одрі -темній, широкій -  на останній крижині самотня чайка пливе.  - ти куди ж розігналась? чи бува не до самого моря?   чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна.  а крижина тонка. а крижина майже   ну, а що, як її підмиє вода весняна?   ну, а що, коли їй та удержать тебе несила?   затріщить і ві піде вода   - дивна людино! я ж маю крила,  нащо крилатим ґрунт під ногами?