Тестові завдання до розділу ти знаєш що ти людина

Беркут — мудрий керівник тухольської громади. Маючи намір узяти участь у конкурсі на кращий історичний твір, Іван Фран-ко вирішив написати повість «Захар Беркут». Ця історична повість розповідає про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали. Автор втілив у художніх образах тухольців Захара, Максима, Мирослава визвольні традиції наших предків.Захар Беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя», — пише І. Франко. Найповніше розкривається його характер, коли він стає на чолі тухольскої громади у боротьбі з монголами. Саме він складає план знищення монголів, він закликає на до верховинців і загірян.Захаром Беркутом керують у першу чергу громадські інтереси. Почуття громадянського обов’язку, яке тісно зав’язане з глибоким патріотизмом, у Захара найяскравіше проявляється в трагічну хвилину, коли в полон до ворога потрапляє його син. Усією душею він любить сина, але коли Тугарвовк пропонує тухольцям випустити монголів із тухольської долини в обмін на полоненого Максима, Захар відмовляється прийняти цю пропозицію. Він пояснює, що тут справа йде не про його сина, а про долю ‘їхніх сусідів, які зазнають ще страшнішого горя від нападл монголів. Він підкорює свої батьківські почуття громадським інтересам, бо він служить громаді, відвертий і чесний, розсудливий і мужній.Захар Беркут — мудрий ватажок тухольської громади, саме такими і повинні бути ватажки, керівники, політики.

Це сталося приблизно місяця тому.
Я йшла зі школи, і вже майже підійла до свого дому, як раптом побачила синичку з пораненим крилом, до якої вже підкрадався кіт, а та не мала можливості злетіти. Мені стало її дуже шкода, і я швиденько підібрала її і прогнала того нахабного кота. Коли я принесла синичку додому, мама почала мене сварити, але потім дозволила залишити синичку, доки у неї не заживе крильце. Я доглядала за нею, гралася, годувала, і ось вона вже одужала. Мені дуже не хотілося її відпускати, але їй на волі краще. Та тепер, вона кожного дня прилітає до мого вікна і я годую її, і розмовляю з нею.