Твір з'явився у XVI столітті і відомий у багатьох варіантах. Упродовж кількох віків його текст змінювався. Відносно фіксований виклад зберігся з XIX ст.
Основа сюжету — розповідь про трагічну загибель народного улюбленця, Байди. Документально це прізвище не зафіксовано, однак реальні історичні деталі сюжету дали підстави для пошуків конкретної особи, факти із життя якої покладено в основу оспіваного в думі образу. Існує кілька версій щодо його прототипу. Слово «Байда» сприймається як власна назва, додаток до прізвища — Байда-Вишневецький. Для тієї доби звично було давати героям влучні прізвиська. Однак українській мові відома й загальна назва «байда», яка ще наприкінці XIX століття вживалася на позначення гультяя, людини безтурботної. У сучасній літературній мові є спільнокореневі слова: «байдикувати», «байдуже».
За сюжетом, значення «гультяй» щодо слова «байда» не вмотивовується, хоча герой і п'є горілку «не день, не два, не одну нічку та й не годиночку». Насправді козаки так і проводили вільні від боїв і походів дні.
