Роздуми Шевченка про власну долю та долю України
в поезії "Мені однаково, чи буду..."
Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію "Мені однаково, чи буду...", тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "Мені однаково, чи буду..." У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави:
...Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, ї в огні
Її, окраденую, збудять...
Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається:
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: "Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні". Для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! Але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі — "На нашій — не своїй землі". Та перед цими рядками є й інші: "На нашій славній Україні". З одного боку, Україна славна і наша, а з іншого — все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й "малого сліду".
Дивіться також
"Мені однаково, чи буду..." (повний текст)
"Мені однаково, чи буду..." (скорочено)
Біографія Тараса Шевченка
Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що "малого сліду не покину" на Україні і що його "не пом'яне батько з сином". Навіщо ця "маска" ліричного героя, який робить заяви, що можуть викликати у читача підозру щодо його щирості?
На це питання я знайшов відповідь тільки тоді, коли зрозумів, що ці запевняння поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть, — все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Вісімнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п'яти рядків:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую збудять...
Ох, не однаково мені.
У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженої в огні революційних перетворень України, окраденість у час її оновлення та відродження. Тому я з повним правом вважаю поезію "Мені однаково, чи буду..." зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.
Объяснение:
«Слово про Ігорів похід» – глибоко патріотичний твір, героїчний епос нашого народу. Біль і турбота за долю Руської землі звучить у кожному рядку поеми-слова. Таким патріотом, мужнім захисником своєї землі, хоробрим, безстрашним воїном постає перед нами князь Ігор. «Браття! Лучче згинути в поході, аніж завертатися собі на сором», – говорить наш герой. Такими відважними і переконаними патріотами є князь Всеволод, Святослав Ольгович інші князі і дружинники.
Битва з половцями не принесла перемоги русичам. Не допоміг і небачений героїзм князівської дружини – надто нерівними були сили. Автор ще раз нам підкреслює, що малою силою важко протистояти ворогу. Недалекоглядність, бажання прославитись Ігоря принесли лихо на Руську землю. Творцеві «Слова…» мила і дорога ця земля. Вона вимальовується у творі майже живою істотою, яка радіє, плаче,сумує. Невипадково автор 20 разів вживає поняття «Руська земля».
Дорога вона і нам, українцям, спадкоємцям давніх русичів. Така ж біль пронизує кожного небайдужого українця, коли бачить, що твориться на нашій землі щодня. Спустошені, зарослі бур’янами в багатьох місцях землі, вимираючі села, завмерлі заводи, хаос у душах людей, відсутність об’єднуючої народ ідеї – така картина постає перед сучасниками.
Але ми, як і давні русичі, оптимісти: віримо, що наша земля буде квітучою, багатою, а народ буде жити добре і щаслив
