грошей, напевне, прагнуть усі люди на землі. але для когось гроші — це просто засіб існування, своєрідна ланка в ланцюжку «праця — гроші — матеріальні тя духовні блага». а є люди, для яких гроші — сенс життя, його мета. такі люди живуть заради грошей, заради якось сліпого накопичення. причому свої гроші вони майже не витрачають. єдиний достойний вклад грошей, на їхню думку, — це той, що знову таки дасть якийсь прибуток, принесе нові гроші.
про згубний вплив грошей за всю історію людства сказано і написано дуже багато. і хоча, мабуть, ніщо ніколи не зможе запобігти новим проявам цієї «хвороби», мудрі світу цього невтомно нагадують нам про ту шкоду, що можуть завдати людині гроші. своєрідним попередженням людям-грошолюбам є п'єса івана кар-пенка-карого «стотисяч».
у комедії «сто тисяч» автор на прикладі невеликого періоду життя головного героя п'єси герасима калитки показав, наскільки згубним буває вплив грошей на людину, до чого може призвести жага багатства, жадоба др наживи. герасим калитка прагне збагачення: він скуповує землі збанкрутілих поміщиків і бідних селян, накручує відсотки на борг своєму кумові, на всьому економить у повсякденному житті. він заздрить багатієві пузирю, у якого величезне господарство і повно грошей. аж ось доля звела його з невідомим, який запропонував йому купити фальшиві гроші, які аж ніяк не відрізниш від справжніх.
мабуть, у таких шахраїв, яким був невідомий, дуже розвинена інтуїція. вони відчувають людей, які живуть заради накопичення і вже підпали під страшний вплив грошей. звісно, герасим з його жадобою до збагачення не міг відмовитися від такої «операції». він настільки захоплений жадобою до наживи, що не помітив найпростішого обману і став жертвою хитрішого від себе шахрая. зрозумівши, що його обманули, калитка не намагається навіть поміркувати над тим, чому так сталося, що до цього призвело, він одразу кинувся вішатися, бо, на його думку, «краще смерть, ніж така потеря».
отже, іван карпенко-карий в образі герасима калитки розкрив проблему згубного впливу грошей на людину, показав, які зміни відбуваються в свідомості й характері людини через надмірну пристрасть до грошей. його п'єса — це своєрідне попередження іншим калиткам про можливі наслідки непомірної жадності.
Жанр — повість-казка (у творі багато вигадки, але події відбуваються протягом тривалого часу) Тема — розповідь про незвичайного дракона Грицька, який мріє не руйнувати та нищити, а творити та милуватися красою світу. Головна думка — » Якщо зла не буде, то звідки добро пізнаєш?» Ідея — звеличення благородства, самопожертви, людяності, які перемагають зраду, жорстокі закони і підступність. Проблематика: добро і зло вірність і зрада доцільність самопожертви проблема вибору Головні герої «Місце для дракона»: дракон Грицько (добрий, пише вірші, не хоче робити людям зла) Пустельник (навчає грамоті, хоч і намагається врятувати Грицька, але з острахом, йому це не вдається) князь (мріє, щоб Грицька вбив лицар ) лицар Лаврін Місце: Галичина Час: Середньовіччя У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука.
Объяснение:
