Розкопана до мертвого піску, загиджена хімічними відходами, наша земля викликає співчуття, наче вона жива істота. Так воно і є — земля жива. Чого б тоді її називали матір'ю і сестрою? Відмовляючи в розумі всім іншим істотам, люди не можуть собі цього уявити, але ті, хто працює коло землі, зауважили, якщо любиш землю, вона тобі віддячить. Ми залежні від землі більше, ніж вона від нас, і, зрештою, спільно переживаємо природні катаклізми. смертельно небезпечні для таких маленьких істот як люди, хоча найменші, комахи, черв'яки, бактерії, не так потерпають.
Людство терпить через повені, пожежі, землетруси, урагани так само, як внаслідок воєн. Результатом цього є голод, мор, бездомність. Тільки любов до життя дає людині змогу, оплакавши рідних, побудувати новий дім. Треба бути постійно готовим до стихійного лиха, вміти рятуватись від нього. Це не війна природи проти людини і не слід її проклинати. Також не помста. Земля також страждає, коли її обличчя спотворюється. Сили космосу стирають з планети цілі країни, знищують острови. Якби Земля булалише кам'яною кулею, що б змушувало її вибухати вулканами, рухати материками, опускати й піднімати морське дно?
Людина нині здатна спотворити лице Землі, цю тонесеньку плівку, що зветься ноосферою, але їй не дано проникнути до самого серця. Нам не дано осягнути свідомість Землі, бо хіба частка пізнає ціле? Але людина може вийти на контакт з усіма свідомостями Всесвіту, вийшовши з мушлі власної свідомості. Не технічний прогрес і добробут зроблять її щасливою, а гармонія з усім живим.
Фантастика видається мені компенсацією неспроможності людини вийти за межі п'яти відчуттів. У звичайній людині ще з дитинства паралізують бажання потрапити в майбутнє всілякі анти-утопічні історії. Знищивши людську гідність на Землі, суспільство починає воювати з космосом. Не думаю, що нам щось загрожує. Ті інші, мабуть, зичать нам тільки добра, вони не в змозі подолати величезні відстані фізично, лише духовно, бо дух і думка найшвидші в світі, коли вони вільні. А ми, на жаль, не знаємо законів Усесвіту, хоча, безперечно, вони захищають кожну істоту. Ми матимемо колись прекрасний світ. Він коштуватиме нам неабияких страждань, катастроф, але це буде справді царство Боже, куди увійдуть спершу чисті душею діти і ті, хто багато любив.
Нам треба позбутися ненависті до цього світу. Він вартий співчуття .
Образ Ганни. Головна героїня твору “Наймичка” Шевченка — безталанна наймичка Ганна. Її життя дещо нагадує Катеринине. Як і Катерина, Ганна — жертва панської розпусти. Вона теж «покритка», але не повторює сумної історії своєї попередниці, а зберігає своє життя для улюбленого Сина Марка. Ганна ні на хвилинку не забувала про свій материнський обов’язок. Любляче серце не повело її стежинами Катерини до ополонки, а підказало інший, значно важчий і благородніший шлях .
Сама героїня – багатостраждальний український народ.
Образ офіцера – монархія. Він порівняно з постаттю Катерини є мізерним.
Селянин – символ вічного минулого. Він співчуває і одночасно засуджує. Образ вітру – труднощі на шляху Катерини.
Песик гавкає на вершника, бо відчуває злих людей.
Свідком трагедії дівчини є дуб. Біля нього обламані гілки, листки. Це паралель із долею Катерини. Гілка – це Катерина, яка відійшла від звичаїв, батьківських традицій. Червоний колір на картині символізує не тільки зрадливе кохання, але і вічність людського життя. Контрастність кольорів у одязі Катерини і офіцера.
