Установіть відповідність між відокремленими уточнюючими членами речення і син-таксичною роллю, яку вони виконують.
1 уточнюючий підмет
2 уточнюючий присудок
3 уточнююча обставина місця
4 уточнююче означення А Пірат був звичайний пес, трудяга. (О. Довженко)
Б Уже багато років, відколи його забрано од матері, ніхто ні про що не питав. (В. Дрозд)
В І тут, в Америці, живу я Україною. (А. Кацнельсон)
Г Надійшли жнива, достигла Василева пшениця — така гарна, колос у колос. (М. Вовчок)
Д Він, Шептало, кінь особливий, кінь білий. (В. Дрозд)

1.Якою у творі зображено країну Ирій?
2.Як дядько Денис ставився до тих,хто пише вірші?
3.Що сталося з коровою на болоті?
4.Чим хлопець  намагався прославити школу?
5.У кого був закоханий Михайлик?
6.Чого боявся хлопець в повісті?
7.Що любив дядько Денис?
8.Як мешканці Кукуріківщини  сприймали чутку  про кінець світу?
9.Які відчуття охопили хлопця,коли він потрапив до домашньої бібліотеки Перевесла?
10.Якою була зустріч  Андрія Паровозника з Михайликом?
11.Як дядько переміг потвору?
12.Чим займався дід Єврась останніми днями?
13.Із приводу чого дядько Денис потрапив у лікарню?
14.Яке зауваження отримав Михайло Решето від деректора?
15.Чому Михайлик подумував про смерть?
16.Хто з героїв відмовився відучасті в  експедиції?

Яким я уявляю майбутнє Ванюшки (за оповіданням М.О.Шолохова «Доля людини»)Про страхіття Другої світової війни можна дізнатися з тих цифр, за якими стоять десятки мільйонів загиблих; можна дізнатися з кадрів кінохроніки воєнних років — побачити перетворені на руїни міста як у країнах, котрі намагалися поневолити фашисти, так і у самій поваленій Німеччині. Війні присвячено багато художніх фільмів, літературних творів поетів і письменників різних країн.Із перших рядків хвилює душу і, здається, залишається з тобою назавжди трагедія російського солдата Андрія Соколова, про яку розповів письменник Михайло Шолохов в оповіданні «Доля людини». Андрій Соколов доблесно воював, але були в його ратній справі і поразки. Він потрапив у полон, де переніс неймовірні страждання, але випробування долі подолав мужньо.Після війни, коли, здавалося, на нього чекало світле життя, нова трагедія звалилася на Андрія Соколова. Він дізнається, що вся його родина загинула. Замість родинного будинку — вирва від бомби. Але й на цьому випробування солдата не скінчилися. В останній день війни загинув його син. На білому світі він залишився сам як билинка в полі. Куди подітися? Андрій Соколов поїхав в Урюпінськ до приятеля. Там він працював водієм, і доля послала йому маленький промінь надії на зміни в житті. Андрій зустрічає на вулиці хлопчика-сирітку, на вигляд п'яти-шести років: «Такий собі маленький обідранець: личко все в кавунячому соку, замурзане, вкрите пилюкою, брудний, нечесаний, а оченята — як зірочки вночі після дощу!..» Зустрілися дві самітності — солдат, що зазнав скорботи, і хлопчик, чиє життя понівечила війна у такому юному віці.Хлопчик прихилився до Івана. Йому подобалося, що Андрій водить авто. Дороги, романтика — все це наповнювало душу дитини радістю. Але навколо була розруха, незрозумілим було майбутнє і хлопця, і самого Андрія, і сильнішими за будь-які кровні узи були слова Андрія Соколова, звернуті до Ванюшки: «Я твій батько...»Ось і хотілось би, відштовхуючись від цих слів, уявити майбутнє батька і сина, немов продовжити за письменника історію Ванюшиного життя. Цю історію неможливо відокремити від долі Андрія Соколова. Звичайно, були певні формальності, і прізвище Івана стало Соколов. Андрій, виховуючи його, прагнув, щоб хлопчик був пристосований до життя. Адже війна добре пом'яла солдата, підірвала його здоров'я. З Андрієм будь-якої миті могло статися щось лихе, і тому він поспішав навчити дитину різних корисних речей: він навчав Іванка грамоти, вміння обслуговувати себе, багато розповідав про техніку і навіть садив його під час рейсу собі на коліна, дозволяв керувати машиною.Андрій вчив сина бути мужнім, сильним, не розгублюватися у разі невдач, бути чуйним до чужого болю. Саме таким був Андрій Соколов. А потім Іван підростав, була школа, після якої він пішов у армію, і мабуть, став юнак військовим шофером. Потім у мирному житті Іван Соколов також був професійним водієм. Він обзавівся власною родиною, і коли народився син, він назвав його Андрієм...Мені здається, що тяжка доля Івана, як і Андрія Соколова, невипадково пов'язані з дорогою. Дорога стала символом оновлення їхнього життя. Горе і втрати залишилися позаду, а попереду чекали зустрічі з добрими людьми. І тільки пам'ять зберігала сумні миті життя обох. А радість — вона була поруч.