с Маленьким принцом , это можно выполнить на русском и на украинском.​

Тарас Григорович Шевченко. Як багато значать ці три слова для українців, бо це не просто ім’я людини, а символ любові до рідного краю, символ волелюбності, сміливості й чесності, що не бо­їться жодних перешкод і заборон. Ця людина — епоха не тільки в історії української літератури, але й в історії України, бо масштаб­ність і велич цієї постаті є дійсно неперевершеною.
Тарас Шевченко ніколи не був і не буде людиною з минулого, бо творчість його актуальна завжди — і сто років тому, і зараз, і через сто років після нас. Я впевнено можу сказати, що в Україні немає жодної людини, яка б не знала рядочка з Шевченкового твору, або хоча б його імені. Тараса Григоровича пам’ятають, шанують, бо дійсно важко переоцінити все значення його діяльності.
Але чим же він важливий для нас зараз? Для мене особисто — це приклад надзвичайної мужності і вірності собі, бо лише дуже смілива людина могла писати твори на зразок «Сну» в країні, де панувала царська сваволя. Тільки людина з великою силою духа могла винести стільки років заслання без можливості займатися улюбленою справою.
Шевченко вірив у велике майбутнє України, бо недарма ж з’я­вився такий вірш, як «Ісаія. Глава 35». І для нас, нащадків велико­го поета, які живуть майже через півтора століття після його смер­ті, цей вірш все ще залишається програмою на майбутнє. Україна вже вільна і незалежна — і це саме те, про що мріяв великий Коб­зар, але чи щасливі люди в нашій країні? Нам багато ще треба зробити, щоб мрії поета здійснилися, щоб Україна стала квітучою і щасливою країною. Адже ми маємо головне — власну незалежну країну, про яку Тарас Григорович міг тільки мріяти, і ми повинні усвідомити, що в цьому нам дуже пощастило, але треба рухатись далі, щоб здійснилося пророцтво:
... і потечуть Веселі ріки, а озера Кругом гаями поростуть Веселим птаством оживуть.
І ще одна настанова Шевченка сьогодні актуальна як ніколи: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...»

Відповідь:

за те, що батько емоційно і голосно говорив до хворого Яви

Пояснення:

Із спальні зашльопав босими ногами батько, заспаний, скуйовджений, у самих трусах — тільки прокинувся.

На обличчі його була розгублена усмішка.

— Ну як? Як?.. Го-го, бачу — видужуєш, козаче! Бачу!

— Та цить! Розкричався! — гримнула на нього мати. — Від такого крику в нього знов температура підскочить.

Батько одразу втягнув голову в плечі, навшпиньках підійшов до ліжка і, схилившись до мене, пошепки сказав:

— Вибачай, то я од радості.

Я усміхнувся — вперше в житті не я в тата, а він у мене просив вибачення.