Талант поетеси формувався під впливом багатьох факторів. У її творчість увійшла любов до українського народу, рідного краю, народної пісні (було зібрано та записано двісті двадцять п’ять мелодій, які пізніше видав окремою збіркою чоловік Климент Квітка). Була не тільки талановитою у поезії, а й прекрасно грала на фортепіано, чула покликання до музики, малювання. Говорила, що з неї кращий був би музикант, ніж поет, “але натура утяла мені жарт”.
Дівчина не мала ні середньої, ні вищої освіти, але належала до найосвіченіших людей свого часу. З легкістю вивчала мови – класичні, європейські – читала в оригіналі твори світових письменників. Робила переклади з німецької, французької, англійської, італійської, польської. У 1890 році написала підручник з історії народів Давнього Сходу для молодших сестер.
Твори писалися, линули, їх не можна було зупинити, але поруч завжди був суворий критик – мати. Перша поетична збірка, яка вийшла в 1893 році у Львові, недарма мала поетичну назву “На крилах пісень”. У цей час авторка ретельно працює над перекладами: Гоголь, Тургенєв, Міцкевич, Гюго, Байрон, виходить “Книга пісень” Гейне (92 переклади). Пробує свої сили в прозовому жанрі (мала форма): “Така її доля”, “Метелик”, “Весняні співи”, “Лелія”, “Жаль”.
1899 рік, у Львові виходить друга збірка “Думи і мрії”, де представлено поетичний доробок за шість років: власні болісні інтимні переживання, політична спрямованість.
Разом із творами формувався характер поетеси. Її настрої відбились у тематичному циклі політичних віршів “Невільничі пісні” (1895-1896 рр.). Авторка пройнялася ідеєю боротьби. Подібно Т.Шевченку говорить, що “народ сам носить кайдани і спить спокійно під ними”. Звучить полум’яний заклик до боротьби за соціальне й національне визволення народу.
Від самого народження ми пізнаємо цей великий прекрасний, неозорний світ, вчимося жити в ньому так, щоб відчувати гармонію взаємин між людьми і гармонію співіснування з живою природою.
Саме ці проблеми порушує в своєму оповіданні «Сім'я дикої качки» український письменник Євген Гуцало. Письменник самобутнього, багатогранного таланту, він написав багато оповідань і новел для дітей середнього шкільного віку, прагнучи своїми творами не лише відтворити існуючу реальність, а й виховати справжніх людей. Його оповідання вчать цінувати чисту, нескорену дитячу душу, боротися з лицемірством і страхом, з проявами нелюдяності і бездушшя.
Оповідання «Сім'я дикої качки» знайомить нас з Юрком і Тосею —головними героями, які, потрапивши в одну й ту саму ситуацію, по-різному проявляють себе, по-різному до неї ставляться.
Юрко — міський хлопець, він приїхав влітку в село до бабусі. Рано-вранці він із задоволенням йде через ліс на ставок порибалити, сподіваючись на добрий улов. Радість від ранкової тиші лісу, від красивої природи переповнює душу хлопця і він не в змозі стримати крик радості, який виривається з його грудей. Природа, ніби жива, спочатку здивовано прислухається до цього крику, потім стривожено лякається і завмирає в передчутті недоброго. І нам одразу стає зрозуміло, що Юрко не турбується за збереження тиші лісу, байдуже йому, що його крик може переполошити мешканців лісу.
Тося — сільська дівчина. Вона виросла серед природи, любить її і поважає її закони. Тося навіть спілкується з природою і розуміє мову дерев їй дуже цікаво з Юрком, від нього вона дізнається багато цікавого про міське життя і різні дива. Тося щиро вірить у все, що їй розказує Юрко; не підозрюючи, що майже всі історії вигадані і траплялися не з ним. Дівчині кортить спілкуватися з Юрком, вона ходить за ним усюди. І хоча Юрко спеціально вийшов на рибалку раніше, щоб Тося за ним не пішла, та вона все одно прокралася лісом і прийшла на ставок. Риболовля видалася невдалою, і Юрко звинуватив у цьому Тосю, хоча й розумів, що вона не винна.
