Повість М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять" сформували у мене відчуття патріотизму. Водночас я поринув у казковий світ нерозгаданих доріг, дрімучих пралісів і тих гусей-лебедят, що на своїх крилах виносили з біди маленького хлопчика. Я зрозумів, що попри болючу і драматичну реальність є ще й фантастичний іб сприйняття дійсності. Згадаймо як автор побачив у вітрякові жар-птицю, котра не хотіла розлучатися із землею. Ми повинні з шанувати й оберігати свою землю, адже соціальна реальність українського села початку 20-х років ХХ ст. бажала кращого. Саме тому хлопчик вдававсядо веселих і карколомних осінньо-зимових пригод через відсутність взуття. Чи коли він не мав доступу до книжок і самотужки навчився читати і шаленів від цього.
Твір навчив мене не дружити з поганою компанією, а бути толерантною людиною. Згадайте Порфирія, який подався до банди, а потім покаявся.
Також Михайло Стельмах вчить любити природу, кожну травинку і побути на самоті.
Відповідь:
Народився 17 вересня 1864 у Вінниці.
Віддали до початкової школи (1875 — 1876).
Навчався в духовному училищі у Шаргороді (1876 — 1880).
Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася.
У 1886–1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором.
Почав друкуватися в 1890 р. — львівській дитячій журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка».
У 1892–1896 був у складі Одеської філоксерної комісії.
Потім працював у Криму.
Згодом переїхав у Чернігів, де займав посаду діловода при земській управі.
В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, закохався, і вона стала його дружиною — вірним другом та помічником.
Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з владою та ще постійна зажура долею коханої жінки, Олександри Іванівни Аплаксіної, молодшої за нього на 16 років. У 1907 р. з анонімного листа дружина дізналася про стосунки чоловіка з Аплаксіною та примусила його дати слово не кидати родину.
1911 р. «Товариство прихильників української науки і штуки» призначило довічну стипендію в розмірі 2000 крб. на рік, щоб він міг звільнитись зі служби.
Проте письменник почував себе дедалі гірше. Його мучили астма і туберкульоз.
Навесні 1913 Михайла Михайловича Коцюбинського не стало.
Твори:
Харитя (1891)
На віру. Повість (1891)
Маленький грішник (1893)
Помстився (1893)
Казка «Хо» (1894)
На крилах пісні (1895)
Для загального добра (1895)
Відьма. (1898)
По-людському (1900)
Дорогою ціною (1901)
На камені (1902)
етюд «Цвіт яблуні» (1902)
Під мінаретами (1904)
Сміх (1906)
Він іде! (1906)
Persona grata (1907)
В дорозі (1907)
Intermezzo (1908)
Дебют (1909)
Fata morgana (1 ч. — 1902—1903, 2 ч. — 1910)
Сон (1911)
Тіні забутих предків (1911)
Подарунок на іменини (1912)
Хвала життю (1912)
Pack-storm
Нюренберзьке яйце
Ранок у лісі
