Філософська повість – важкий і цікавий жанр, інтелектуальна гра розуму, Він об’єднує в собі і есе, і памфлет, а автор висуває ідеї або сміється над цими ідеями і подіями. Франсуа-Мари Аруе, знаемый як Вольтер, використовував жанр філософської повісті для того, щоб навчити людство, показати йому, що в нім погане, і не безпечне. Пушкін називав його «умів і моди провідником». Андре Моруа називав шедеврами Вольтера його «Задига», «Кандида» і «Простака». Він говорив, що стиль Вольтера прямовисний, а до персонажів не можна відноситися серйозно – «не встигнеш навіть поплакати…» Кожного свого читача Вольтер примушує замислитися: хто цей герой? Чи вірить він в долю? Чи у Бога? Чи хороша змальована автором країна? Чи вона справедлива? Усі ці ідеї характерні саме для епохи Просвітництва, коли свідомо вийшли ідеї, проголошені Французькою революцією, – ідеї Свободи, Рівність, Братерства, В повісті «Простак» Вольтер дискутує з теорією «природної людини» Жана-Жака Руссо. «Коли читаєш ваш твір, – писав він Руссо, – так і хочеться стати рачки» Герой «Простака» – дикун Гурон, дитя природи. Він опинився у цивілізованому світі. Ми бачимо цей «цивілізований» світ очима простої людини, він сприймає прості речі і прості взаємини між людьми, до усього відноситься буквально. Гурон не розуміє, чому люди усі заплутують і роблять вчинки, де немає здорового глузду. «Я витратив на свою освіту п’ятдесят років, але відносно здорового глузду мені буде важко впоратися з цією напівдикою дитиною»,- так думає учитель Гурона. У повісті Вольтер це прибігає до казкового або фантастичного сюжету. Герої повести такі ж реальні, як і дійсність, сучасна письменникові. Обивателі проявляють неабияку цікавість, слухаючи розповіді Гурона. Вони докладають багато сил, щоб охрестити новонайденного родича. Саме тут Вольтер вкладає у вуста дійових осіб повести полеміку про церкву і віротерпимість. Мадемуазель, не розуміє, чому він досі не не католик, ніби у світі існує лише католицька віра. Відповідь на це Вольтер вкладає у вуста Гурона, вона є новою для того часу ідеєю свободи віросповідання : «Кожен в Англії має право жити так, як йому захочеться». Вирішивши добровільно прийняти католицьку віру, Гурон вивчає духовні твори і починає робити ті, що відповідають цьому духовному вченню вчинки. Сприймаючи досить буквально усе прочитане в духовних текстах, він, кінчивши для вірянина сповідь, вимагає такої ж сповіді від ченця, а хреститися намагається в річці, виконуючи тим самим букву католицтва. Такі ситуації, в яких опиняється Гурон, вигадані Вольтером для того, щоб поговорити, наскільки безглуздими є закони і правила в так званих «цивілізованих» країнах. Якими нікчемностями виглядають європейці у свої бажаннях пояснити дикунові сумнівні переваги свого життя. Коли Гурон дізнається, що для того, щоб одружитися з улюбленою жінкою, не досить їх особистих обітниць, вимагаються ще свідка, нотаріуси, угоди і дозволи, він доходить виводу: «Напевно, ганебні люди, якщо вам потрібні таки застереження…»- говорить він. Герой Вольтера не розуміє і конфессионных взаємин католиків і гугенотів, і вимагає пояснити, чому «такий великий король, чия слава дійшла навіть ті країни Гуронов, залишив себе без такої великої кількості сердець, які могли б любити його, і такої великої Кількості рук, які могли б служити йому»? Дурість цих розбіжностей сьогодні ще реальніша, Вольтер робив наголос на цьому три століття тому. На жаль, вона є актуальною і сьогодні. Представники різних концесій налагоджені вороже один до одного і не можуть об’єднати людство. З далекого століття фернейский мудрець підказує нам, людям двадцять першого століття, що не потрібно шукати зло в цивілізації або культурі, в науці або в ціні. Зло криється в аморальному облаштуванні суспільства, у відсутності моральних принципів у людей. Отже, можливо, відповіді ми знайдемо у Вольтера, який в Простаку стверджував : «Читання піднімає душу, а освічений друг приносить ідею».
