Объяснение:
Повесть И. С. Тургенева «Ася» рассказывает о том, как знакомство главного героя господина Н. Н. с Гагиными перерастает в историю любви, которая оказалась для героя источником как сладостных романтических томлений, так и горьких терзаний, потом, с годами, утративших свою остроту, но обрекших героя на судьбу бобыля.
Интересным является тот факт, что автор отказал герою в имени, нет и его портрета. Объяснения этому можно дать разные, но одно несомненно: акцент с внешнего И. С. Тургенев переносит на внутреннее, погружая нас в душевные переживания героя. С самого начала повествования писатель вызывает симпатию у читателей доверию к герою‑рассказчику.
Перші віршові спроби Шиллера припали на роки його навчання в латинській школі. Це стало такою несподіванкою для його сім'ї, що навіть рідний батько, прослухавши перший вірш сина, здивовано запитав його: «Та ти що, Фріце, з глузду з'їхав?!» Попри повну неготовність батьків бачити в синові майбутнього поета, він продовжував свої творчі вправи, що, звісно, негайно наклало свій відбиток на його зовнішність, манери та поведінку. Отримавши лікарський диплом і разом із ним призначення в гренадерський полк, Шиллер аж ніяк не був схожим на бравого гренадера. Військова уніформа, косички, трикутний капелюх надавали йому напрочуд комічного вигляду. Втім самого поета це мало обходило: він продовжував писати, і в голові в нього вже виник задум п'єси «Розбійники», яка зробить ім'я Шиллера відомим усій Німеччині.
3 часом Шиллер мав вигляд справжнього письменника. Його знайома, Генрієтта Герц, пригадувала, що «Шиллер був високим на зріст. Верхня частина його обличчя вражала своєю одухотвореністю, хоча його блідість та рудувате волосся дещо псували загальне враження. Під час розмови його обличчя пожвавлювалося, на щоках проступав легкий рум'янець, а в блакитних очах з'являвся блиск, і тоді весь його образ набував гармонії». Гете писав, що Шиллер «був величний у розмові за чайним столом, і так само величним був би він, безперечно, і в державній раді. Його ніщо не сковувало, ніщо не спиняло вільного польоту його думки. Всі великі плани він творив вільно. Це справжня людина».
Шиллер прославився не лише як письменник, але і як автор численних теоретико-літературних праць. Найвідоміша з них — «Листи про естетичне виховання людини». Ця праця побачила світ за вельми цікавих обставин. У 1791 р. німецькими землями прокотилася чутка про те, що Шиллер помер. Особливо ця звістка вразила данських шанувальників творчості драматурга. Три дні в Данії тривали траурні церемонії на вшанування пам'яті Шиллера. А тим часом сам Шиллер разом із дружиною приїхав на лікування до Карлсбада, де і дізнався про власну смерть. Ця звістка й особливо організовані на честь його особи масштабні траурні урочистості, як засвідчив один із знайомих драматурга, подіяли на Шиллера краще від будь-яких ліків. Як компенсацію уряд Данії призначив дійсно тяжкохворому Шиллеру трирічну пенсію, яка більш ніж вдвічі перевищувала грошову до що йому виплачувала рідна Німеччина. Вдячний Шиллер «розплатився» з данським принцем Фрідріхом адресованими йому листами з питань естетичного виховання людини, які ввійшли до скарбниці світової культури людства.
Объяснение:
Поставь большой бал
