"Мёртвые души" очень великое и жизненное произведение. Ведь именно в нём Гоголь показывает нам истинную душу человека. В этом произведение художественные образы показыны ярко и точно. Ведь как бы читатель не хотел представить себе всех героев положительными, всё равно в конце он поймёт что это не так. Очень сложно не заметить как каждый герой борется за свою репутацию и хочет, чтобы именно его поместие было самым известным. Очень много известных критиков и писателей высказывали своё мнение по поводу этого произведения. И иногда эти высказывания сходились, но бывало и такое что слова писателей и критиков имели разный характер. Как говорил В. Г. Белинский:""Мёртвые души" стоят выше всего,что было и есть в русской литературе, ибо в них глубокость живой общественной идеи неразрывно сочеталось с босконечною художественностью образов." Это высказывание имеет очень положительный характер, который заставляет человека прочитать данное произведение.
Объяснение:
По моему мнению он был прав. Так как это произведение стало очень известным и интересным. Очень большое количество людей прочитало" Мёртвые души" и восхитилось его жизненными ситуациями. Я думаю что в русской литературе не нашлось ещё такого произведения,которое смогло стать интереснее и загадочнее этого.
Спочатку страшно здалося Вакулі, коли піднявся він від землі на таку висоту, що нічого вже не міг бачити внизу, та пролетів, як муха, під самим місяцем так, що якби не нахилився трохи, то зачепив би його шапкою. Однак трохи згодом він підбадьорився і вже став навіть кепкувати з чорта. Його забавляло надзвичайно, як чорт чхав і кашляв, коли він скидав з шиї кипарисового хрестика та підносив до нього. Навмисно підіймав він руку почухати голову, а чорт, думаючи, що його збираються хрестити, летів ще швидше. Все було ясне у височині. Повітря в легкому сріблястому тумані було прозоре. Все було видно; і навіть можна було помітити, як вихором промчав повз них, сидячи в горшку, чаклун; як зорі, зібравшися купкою, гралися в піжмурки; як клубочився осторонь хмарою цілий рій духів; як чорт, що танцював при місяці, скинув шапку, побачивши коваля, що мчав верхи; як летіла, вертаючись назад, мітла, на якій, видно, тільки що з'їздила, куди треба, відьма... багато ще погані зустрічали вони. Усе, бачивши коваля, на хвилину спинялося подивитись на нього, і потім знову мчало далі своєю дорогою; коваль усе летів — і враз засяяв перед ним Петербург, увесь в огні. (Тоді була з якогось приводу ілюмінація). Чорт, перелетівши через шлагбаум, перекинувся конем, і коваль побачив себе на баскому бігуні посеред вулиці. Боже мій! стукіт, грім, блиск; по обидва боки височіють чотириповерхові стіни; стукіт кінських копит, звук коліс відбивалися громом і лунали з чотирьох боків; будинки росли і ніби підіймалися .ч землі на кожному кроці; мости дрижали; карети літали; візники... кричали; сніг свистів під тисячею саней, що мчали звідусіль; пішоходи тулилися й тиснулись попід домами, що обнизані були плошками, і величезні тіні їхні миготіли по стінах, сягаючи головою до димарів та дахів. Здивовано оглядався коваль на всі боки. Йому здавалося, що всі доми вп'ялися в нього незчисленними вогняними очима й ди-нилися. Панів, у критих сукном
