Один доллар восемьдесят семь центов. Это было все. Из них шестьдесят центов монетками по одному центу. За каждую из этих монеток пришлось торговаться с бакалейщиком, зеленщиком, мясником так, что даже уши горели от безмолвного неодобрения, которое вызывала подобная бережливость. Делла пересчитала три раза. Один доллар восемьдесят семь центов. А завтра рождество.
Единственное, что тут можно было сделать, это хлопнуться на старенькую кушетку и зареветь. Именно так Делла и поступила. Откуда напрашивается философский вывод, что жизнь состоит из слез, вздохов и улыбок, причем вздохи преобладают.
Пока хозяйка дома проходит все эти стадии, оглядим самый дом. Меблированная квартирка за восемь долларов в неделю. В обстановке не то чтобы вопиющая нищета, но скорее красноречиво молчащая бедность. Внизу, на парадной двери, ящик для писем, в щель которого не протиснулось бы ни одно письмо, и кнопка электрического звонка, из которой ни одному смертному не удалось бы выдавить ни звука. К сему присовокуплялась карточка с надписью: «М-р Джеймс Диллингхем Юнг». «Диллингхем» развернулось во всю длину в недавний период благосостояния, когда обладатель указанного имени получал тридцать долларов в неделю. Теперь, после того как этот доход понизился до двадцати долларов, буквы в слове «Диллингхем» потускнели, словно не на шутку задумавшись: а не сократиться ли им в скромное и непритязательное «Д»? Но когда мистер Джеймс Диллингхем Юнг приходил домой и поднимался к себе на верхний этаж, его неизменно встречал возглас: «Джим!» и нежные объятия миссис Джеймс Диллингхем Юнг, уже представленной вам под именем Деллы. А это, право же, очень мило.
У своєму романі «Портрет Доріана Грея» Оскар Уайльд висвітлив важливі проблеми, пов’язані з особистими, соціальними і культурними аспектами стосунків між людьми. Через створені художні образи письменник розкрив взаємозв’язок між внутрішнім світом людини і мистецтвом.
Наприклад, на думку одного з героїв роману — художника Безіла, мистецтво є певним дзеркалом душі людини, яке відбиває її спрямування, почуття і моральні якості. Автор ніби вкладає у власний твір частинку своєї душі, а сам роман відображає духовний світ зображуваних О. Уайльдом героїв. Але при цьому долю будь-якого твору мистецтва визначає не його автор, а його власник.
Головний герой роману Доріан Грей поклав увесь тягар своєї брудної душі на власний портрет. І картина мовчазно несла цей тягар та старіла замість оригінали доти, доки смерть не забрала її власника. Лише після цього вона повернулася до первісного вигляду.
Тісно пов’язаний з цією ідеєю і образ іншого героя — лорда Генрі. Він теж був своєрідним творцем. Але він займався не створенням твору мистецтва, а створенням душі Доріана Грея. Його дієвим інструментом була хибна філософія, яка полонила розум юного і недосвідченого Доріана своєю таємничістю і новизною, а в той же час підточувала неспокушене злом серце юнака.
Лорд Генрі вмів заспокоювати сумління Доріана Грея, він навчав його не надто піклуватися про мораль, с чого і почав своє падіння у безодню головний герой роману. Мабуть, у нього була можливість зупинити своє падіння після самогубства його коханої Сібілли Вейн. Це був короткий час, коли Доріан з тяжким серцем розмірковував про своє ставлення до юної акторки, яке привело до смерті дівчини. Але й тут втрутився лорд Генрі, який спростив трагедію почуття Сібілли і переконав Грея, що її смерть стала лише останньою роллю актриси.
Крок за кроком Доріан Грей перетворювався з людини з чистим і добрим серцем на злочинця та егоїста, доки зовсім не знищів власну душу. Зображуючи життя Доріана Грея, О. Уайльд стверджує, що тільки сумління здатне контролювати вчинки людини і її життя, тільки воно здатне хоч і не виправити усе, але докорити. І людина буде жити доти, доки буде жити її сумління, яке може знищити лише вона сама. А портрет у романі виконав роль магічного дзеркала, у якому відображалося падіння головного героя і яке наочно підтвердило думки письменника
