«Доля людини» — роздуми автора над людською долею в зв'язку з трагічними подіями, війною, що була тяжким випробуванням в житті цілого народу. З цією мстою Шолохов добирає епізоди, що краще за інші дозволяють зрозуміти цю проблему. Чи витримає Андрій Соколов, головний герой твору, важкі втрати, чи збереже віру в житія іі людей, чи пройде він іспит на людяність, і взагалі, то виявиться сильнішим: обставини чи його характер, — цс питання стає наскрізним в повісті. Низка епізодів об'єднується не тільки образом Соколова, а «круговою» композицією і прикутістю уваги до цього питання, а ше окремими образами-лейтмотивами, такими як образ дороги, що переростає в образ складного життєвого шляху взагалі. Багато разів повторюється у цьому лейтмотиві слово «тяжко»: «Тяжко мені, братцю, згадувати, а ще тяжче розповідати про те, що довелося пережити...» Окремої історії або окремої пригоди в повісті немає, життя Андрія Соколова осмислюється автором як явище епохи.
У чужій землі Андрій «поховав останню свою радість і надію» — свого сина. Це було лише одним з випробувань, що випали на його долю. Він знав й інші втрати, пережив полон, витримав майже неможливе, з того, що взагалі може довестися витримати людині. Хоча Андрій Соколов ніби не здійснював особливих подвигів, у розказаних автором епізодах достатньо свідчень про його мужність. Він — герой, хоча герой непоказний, один з мільйонів подібних непомітних героїв.
Здавалося б, ненависть до ворогів мала б витіснити з його серця будь-які інші почуття: таке нерідко трапляється саме з сильними людьми. Схоже, що почуття трагічної безнадійності зачепило-таки глибинні шари його особистості. Але доля зводить його з сиротою Ванюшею, дитиною. в якої вкрали дитинство, і втрати якої були не меншими, ніж у нього, дорослої людини. Й ось вже емоційна тональність оповіді змінюється: «Вночі то погладиш його сонного, то волоссячко на чупринці понюхаєш, і серце відходить, стає м'якішим, а то воно ж у мене скам'яніло від горя», — зізнається Андрій Соколов.
Отже, він не втратив здатність до співчуття й доброти. Більш того, через наступне всиновлення Ванюші Шолохов розкриває ідею непереможності людяності. Віра та надія звучать у цих рядках повісті: попри все Андрій Соколов лишився людиною. Повісті, названо не просто «долею», або «долею Андрія Соколова» — узагальнене слово «людина» підкреслює важливість саме цього моменту. У його ставленні до дитини — перемога доброти над жорстокістю, над утратами та загальною руїною: це більше, ніж військова перемога над ворогом, цс перемога іншої моралі — гуманізму та відповідальності за долі інших.
Але знову ж таки відповідальність Андрія не обмежується відповідальністю за малого сирітку, вона нерозривна з відповідальністю за долю Батьківщини. У кінці повісті це звучить відкритим текстом: «І хотілося б думати, що ця російська людина незламної волі витримає, і коло батьківської о плеча виросте той, хто, подорослішавши, зможе все витерпіти, усе подолати па своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина».
Отже, повість про долю Андрія Соколова — розповідь про переміни людини над нелюдськими обставинами, надії над відчаєм, мпрнш п існування над страхіттям війни.
В. О. Ключевский утверждал: «Чтобы быть полезным людям, нужно ничем не пользоваться от них».
Наверное, каждый человек хоть раз в жизни задумывался над тем, что такое бескорыстие. И я не исключение.
Словарь дает нам следующее определение: бескорыстие - отсутствие корысти, сребролюбия, жадности к имуществу, любостяжания, желания скоплять богатства, приобретать неправо; нежелание пользоваться чем-либо в ущерб, обиду или убыток другим; нежелание наград и возмездий за добрые дела.
Таким образом, бескорыстие подразумевает под собой поступки ради других людей, без выгоды для самого себя, без денежных вознаграждений и подарков.
Немало примеров бескорыстия можно найти в произведениях наших любимых классиков. Примером служит «Легенда о Данко» («Старуха Изергиль») М. Горького. Данко - сильный и смелый на геройский поступок. Когда люди стали терять надежду на и светлое будущее, он, несмотря на молодость и неопытность их, «потому что в очах его светилось много силы и живого огня». Пламя его сердца горело для других людей до тех пор, пока герой не вывел их на свободную землю. Он ставил перед собой высокую цель - быть полезным людям!!! Данко не ждал ни похвалы, ни благодарности от соплеменников, которым освещал путь огнем своего сердца. Жаль, что его поступок не был оценен людьми.
На мой взгляд, сильным человеком и является человек бескорыстный любить других людей им безвозмездно. Легенда о Данко предваряется словами Изергиль о том, что она не видит больше сильных людей. Но мне все все-таки хочется верить, что каждый человек прежде, чем совершить какой-то поступок, должен подумать о будущем, чтобы когда-нибудь у него была возможность вспомнить хотя бы одно доброе дело ради блага другого человека.
Подробнее - на -
Объяснение:
