Ода “До радості” (нім. “Ode an die Freude”) була написана 25-річним Фрідріхом Шиллером у 1785 році для дрезденської масонської ложі під впливом його друга Хрістіана Кьорнера. У ній головною є ідея єдності всіх людей. Попри майбутню популярність вірша, сам Шиллер негативно відгукувався про нього в листі до Кьорнера у 1800 році, зазначаючи, що ода “далека від реальності”, що вона важлива й цікава “можливо, для нас, але не для світу, не для мистецтва поезії”. Проте сучасників Шиллера, що завжди захоплювалися силою духу молодого поета, його непримиренністю до будь-яких форм тиранії, вразила особлива емоційність вірша, свіжість почуттів та пафосне звучання вірша, шо підняв, як прапор, одну із провідних ідей Просвітництва – рівність, братерство і єдність усіх народів світу.)Ода “До радості” – справжній шедевр, одна із вершин світової поезії. У цьому вірші поет зумів передати душевне піднесення, яке виражало не лише очікування царства розуму й свободи напередодні Великої французької революції, а й споконвічне прагнення людства жити в радісній згоді й мирі. Нечасто буває, щоб ліричний вірш набував такого глибокого філософського змісту і по-справжньому світової слави.
Тема радості від людської співдружності широко розгортається у вірші, набуваючи різних варіацій і філософського змісту: радість – рушійна пружина світу, радість пробуджує дружбу.
На думку Шиллера, у Всесвіті найбільшими цінностями є краса, любов і гармонія. Але люди, на жаль, не пам’ятають про це, бо ворогують одне з одним, забули про щирість почуттів, втратили вміння радіти, відірвалися від природи. Саме ця думка висловлена у вірші “До радості”. За Шиллером, лишився єдиний шлях, яким можна повернути людину до стану первісної гармонії. Це – мистецтво. Поет вважав, що краса доступна не лише митцю. Кожна людина може вдосконалювати своє відчуття прекрасного. Здатність відчувати красу відрізняє людину від тварини. Мистецтво виховує цілісну та гармонійну людину. “Краса мусить спрямувати людей на шлях істини”, – був переконаний митець.
Объяснение:
