mukhibamuz14
04.12.2022 17:26

Гирои дубровский владимер маша траикурова партрет возраст
гироев
впервое впечитление о друг други
изменение в отнашениехгероев к друг другу
паступки
ключивые черты характера
авторское отнашение к гироям
вывыд

Нажмите на рекламу ниже и сразу увидите ответ
Популярные вопросы:
Ответ:
MeowCatNya
30.06.2020 14:51

«Доля людини» — роздуми автора над людською долею в зв'язку з трагічними подіями, війною, що була тяжким випробуванням в житті цілого народу. З цією мстою Шолохов добирає епізоди, що краще за інші дозволяють зрозуміти цю проблему. Чи витримає Андрій Соколов, головний герой твору, важкі втрати, чи збереже віру в житія іі людей, чи пройде він іспит на людяність, і взагалі, то виявиться сильнішим: обставини чи його характер, — цс питання стає наскрізним в повісті. Низка епізодів об'єднується не тільки образом Соколова, а «круговою» композицією і прикутістю уваги до цього питання, а ше окремими образами-лейтмотивами, такими як образ дороги, що переростає в образ складного життєвого шляху взагалі. Багато разів повторюється у цьому лейтмотиві слово «тяжко»: «Тяжко мені, братцю, згадувати, а ще тяжче розповідати про те, що довелося пережити...» Окремої історії або окремої пригоди в повісті немає, життя Андрія Соколова осмислюється автором як явище епохи.

У чужій землі Андрій «поховав останню свою радість і надію» — свого сина. Це було лише одним з випробувань, що випали на його долю. Він знав й інші втрати, пережив полон, витримав майже неможливе, з того, що взагалі може довестися витримати людині. Хоча Андрій Соколов ніби не здійснював особливих подвигів, у розказаних автором епізодах достатньо свідчень про його мужність. Він — герой, хоча герой непоказний, один з мільйонів подібних непомітних героїв.

Здавалося б, ненависть до ворогів мала б витіснити з його серця будь-які інші почуття: таке нерідко трапляється саме з сильними людьми. Схоже, що почуття трагічної безнадійності зачепило-таки глибинні шари його особистості. Але доля зводить його з сиротою Ванюшею, дитиною. в якої вкрали дитинство, і втрати якої були не меншими, ніж у нього, дорослої людини. Й ось вже емоційна тональність оповіді змінюється: «Вночі то погладиш його сонного, то волоссячко на чупринці понюхаєш, і серце відходить, стає м'якішим, а то воно ж у мене скам'яніло від горя», — зізнається Андрій Соколов.

Отже, він не втратив здатність до співчуття й доброти. Більш того, через наступне всиновлення Ванюші Шолохов розкриває ідею непереможності людяності. Віра та надія звучать у цих рядках повісті: попри все Андрій Соколов лишився людиною. Повісті, названо не просто «долею», або «долею Андрія Соколова» — узагальнене слово «людина» підкреслює важливість саме цього моменту. У його ставленні до дитини — перемога доброти над жорстокістю, над утратами та загальною руїною: це більше, ніж військова перемога над ворогом, цс перемога іншої моралі — гуманізму та відповідальності за долі інших.

Але знову ж таки відповідальність Андрія не обмежується відповідальністю за малого сирітку, вона нерозривна з відповідальністю за долю Батьківщини. У кінці повісті це звучить відкритим текстом: «І хотілося б думати, що ця російська людина незламної волі витримає, і коло батьківської о плеча виросте той, хто, подорослішавши, зможе все витерпіти, усе подолати па своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина».

Отже, повість про долю Андрія Соколова — розповідь про переміни людини над нелюдськими обставинами, надії над відчаєм, мпрнш п існування над страхіттям війни.

0,0(0 оценок)
Ответ:
jpjpjp
21.08.2020 08:26
Ду, говорит, позади больницы, а друг только уехал, решила пройтись покурить. А тут откуда не возьмись - бабулька, а время уже около трёх ночи, если не больше. Ну, я, говорит, ей удивилась (в общем-то, Оксанка хоть и верит во всяких ведьм и магию, но впечатлительностью не отличается).

Так, говорит, подходит к ней бабушка и просит хлебушка. Ну, Оксана отвечает, что, мол, нету, бабушка. Та оглядела её и ещё настойчивей просит «хоть что-нибудь»... А у Окси ну ничего не было... Она говорила, что если бы что было при себе - обязательно бы отдала, рефлекторно, так сказать.

Короче, Окса разворачивается, говоря, что у неё действительно ничего нет... Так та её за руку хвать! Оксана не испугалась, а тока отдёрнула руку... вроде больно бабке не было... с её слов: та вдруг завыла нечеловеческим голосом, вроде как собака ...на четвереньки и очень-очень быстро поскакала в сторону посёлка. Сестра ещё 30 секунд смотрела ей вслед, как завороженная, а потом пошла в палату... Как она говорила, даже не испугалась. Ей странно было.

Ещё она говорила что в тот момент собаки ужасно лаяли возле больницы и в посёлке... так громко, что просто уши закладывало, но близко к больнице не подходили. А потом я узнала от подруги что в том посёлке Ведьма в эту ночь умерла, и она мучилась просто ужасно, так как никому не могла передать своё бремя...
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота